1. Укажіть, за яким правилом ставимо тире в реченні Часом зустрічає дітвора на подвір’ї малу смагляву дівчину – Ягорову Єльку в білій хустині (О. Гончар): А тире між підметом і присудком, вираженими іменниками, на місці пропущеної дієслівної зв’язки;
Б тире відокремлюємо поширену прикладку, перед якою можна, не змінюючи змісту, вставити а саме;
В тире на місці пропущеного члена речення, переважно присудка;
Г тире після однорідних членів речень перед узагальнювальним словом.
2. З’ясуйте, за яким правилом відокремлено комою поширену прикладку в реченні Коли ж дивлюсь – баба снує біля моркви, дідова мати (О. Довженко):
А прикладку, виражену власною назвою, частіше відокремлюємо комами;
Б поширена прикладка стосується особового займенника;
В поширена прикладка стоїть після означуваного слова, вираженого іменником – загальною назвою;
Г поширена прикладка має відтінок обставини причини.
3. Укажіть речення, у якому допущено помилку у виділенні відокремленої прикладки.
А І з ними Олег, мій синочок, крізь сяйво пожарів руде, крізь снігом завихрені ночі свою батарею веде...
Б Це ж я – школяр його колишній, дивлюсь на нього з читанок, де почуття моє шалене вирує в пісні огневій...
В Ти ждав її, сподіваної волі, а тьми кругом густішали вали...
Г Ми – посланці нових, незнаних ще сторіч – несем загибель злу, кінець кривавим зливам (Із тв. В. Сосюри).
4. Укажіть речення, у якому треба відокремлювати непоширену прикладку (окремі розділові знаки пропущено):
А В еллінів великих поетів античності прекрасні створіння народжувалися з моря, з піни морської.
Б Це ж вона Леся ще будучи зовсім юною, написала перший у нас підручник з історії стародавніх народів.
В Листатий чауш або «волове око» як його в них звуть, буйно розрісся цієї весни.
Г Старий солдат він добре знає, як багато ховається за цим усталеним висловом (З тв. О. Гончара).
Прочитайте текст і виконайте завдання 5–8
(1) Із полтавської Богданівки, мистецької столиці Катерини Білокур, пішла до людей її малярська поезія, сповнена якоїсь майже магічної сили, майже фантастичної краси. (2) Звідки в неї, простої української жінки, такий вроджений артистизм, естетичне чуття, багатство й сила уяви?
(3) Дочка України, народний художник, Катерина Білокур привернула на виставках загальну увагу до своєї праці, вразивши найвибагливіших поцінувачів яскравою самобутністю, поетичною силою своїх творів.
(4) Україна здавна славиться народним мистецтвом. (5) Дівоче вбрання й козацька люлька, топірець гуцула й спинка саней, бабусина скриня й мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. (6) І водночас творилася пісня, з’являвся народний живопис, бриніла бандура – українська арфа... (За О. Гончаром).
5. Пунктуаційну помилку допущено в реченні:
А першому;
Б другому;
В четвертому;
Г п’ятому.
6. У третьому реченні прикладки відокремлено за правилом:
А однорідні поширені прикладки стоять після означуваного слова;
Б однорідні поширені прикладки стосуються пропущеного означуваного слова;
В однорідні поширені прикладки перед означуваним словом мають додатковий обставинний відтінок;
Г однорідні поширені прикладки – загальні назви – стоять після означуваного слова – власної назви.
7. Тире в шостому реченні ставимо за правилом:
А тире на місці пропущеного члена речення, переважно присудка;
Б тире після однорідних членів речень перед узагальнювальним словом;
В тире між підметом і присудком, вираженими іменниками, на місці пропущеної дієслівної зв’язки;
Г тире відокремлюємо в кінці речення поширену прикладку, яка має значення уточнення або пояснення.
8. Укажіть речення, у якому відокремлена прикладка стосується особового займенника:
А перше;
Б друге;
В третє;
Г шосте.
9. Увідповідніть.
Приклади речень (окремі розділові знаки пропущено)
1. Вели партизанку на страту фашисти запінені пси (В. Сосюра);
2. А тим часом іду я засмучений хлопчик до старого коваля спокутувати перший гріх (О. Довженко);
3. Глибокий знавець фольклору Леся Українка майстерно відтворила побут, народні традиції поліщуків у драмі-феєрії «Лісова пісня» (Із часопису);
4. Одна тільки Палажка вдова убитого партизанами начальника поліції зловісно мовчала (О. Довженко).
Пунктограми
А за до тире відокремлюємо в кінці речення поширену прикладку, перед якою можна, не змінюючи змісту, уставити а саме;
Б відокремлюємо поширену прикладку після означуваного слова – загальної назви;
В відокремлюємо поширену прикладку перед означуваним словом, якщо вона має додатковий обставинний відтінок (причини, умови, допусту);
Г відокремлюємо поширені або непоширені прикладки, які стосуються особового займенника;
Д відокремлюємо поширені або непоширені прикладки після означуваного слова – власної назви.
Прийменники служать для приєднання залежних іменників (або займенників) до інших слів у реченні: вийшов назустріч гостям, розмова про врожай, готові до жнив, далеко від нас.
За походженням прийменники діляться на такі групи:
а) первинні: без, в, від, для, до, з, за, на, над, під, по, при, про, ради, через;
б) вторинні (складні, утворені від первинних): попід, понад, побіля, поміж, попри, поза, задля, заради, з-під, з-понад, з-проміж, щодо;
в) відприслівникові: близько, внаслідок, всупереч, вслід, довкола, кругом, навкруги, навпроти, напередодні, навколо, назустріч, осторонь, обабіч, поперек, позад, упродовж, відповідно до, залежно від, згідно з тощо;
г) відіменникові: край, кінець, коло, перед, протягом, шляхом, за до під час, у напрямі до, на шляху до, у зв’язку з, в силу, в результаті, внаслідок;
ґ) віддієслівні: завдяки, виключаючи, незважаючи на.
Прийменники поєднуються з іменниками (або займенниками) в непрямих відмінках. Причому вони можуть вживатися або лише з одним відмінком, або з двома і більше.
Наприклад,
тільки з родовим відмінком поєднуються прийменники без, біля, близько, від, для, до, з-за, з-під, коло, проти, серед;
тільки із знахідним — про, через, крізь;
тільки із місцевим — при.
Прийменники над, під, перед, поза сполучаються із знахідним і орудним відмінками;
на — із знахідним і місцевим;
з, за, між — з родовим, знахідним і орудним;
у (в) — з родовим, знахідним і місцевим тощо.
Прийменники стоять перед іменниками і можуть відділятися від них означеннями: до хати — до рідної хати, до своєї хати. Лише кілька прийменників можуть стояти і після іменника: порядку ради, підступам наперекір, йому навздогін.
Місцевий відмінок завжди вживається з прийменником. Називний і кличний відмінки ніколи не мають при собі прийменників, давальний — дуже рідко має їх.
Объяснение:
Твір-опис місцевості за картиною К. Ф. Юона «Березневе сонце»
Скільки прекрасних полотен створено художниками, в яких вони передали свою захопленість красою рідної землі! «Золота осінь» і «Березень» І. Левітана, «Ставок, що заріс» В. Полєнова, «Українська ніч» П. Куїнджі, «Корабельний] гай» І. Шишкіна… Усе це — шедеври, те, без чого людина побіднішає. Худож-! ник ніби нагадує нам: «Люди, зачекайте! Озирніться навкруги — світ дивовижний та неповторний. У кожній квітці, в кожній гілочці, росинці, у кожнім сві-’ танку та надвечір’ї — невпинна робота природи, яка вам дарує красу». Написана 1915 року картина К. Ф. Юона «Березневе сонце» — найвідоміший пейзаж видатного російського художника. Він переносить нас у ті часи, коли російські селяни ставили свої хати з дерева. Вони були великі, добротні, затишні, як на картині Юона. Стоять такі хати, повернувшись лицем до проїзного шляху, поблискують на сонці високо піднесеними над землею вікнами. Що не хата — то хороми. Під її дахом жила зазвичай велика родина. З таких осель виходило у поле відразу чоловіків з десятеро. Поки що до польових робіт далеко. Дахи хат щільно вкриті снігом.
Снігове покривало огорнуло і землю. Дивишся на картину і думаєш: мабуть, минулої ночі по вулицях села носилася завірюха. Але розумієш, що зима мало-помалу починає поступатися весні. На снігу — довгі тіні від дерев, від коней, яких осідлали сільські дітлахи. Протоптаною стежкою вирушили вони кудись за село, (нертаєш увагу на гряду високих беріз. Березневе сонце на заході запалює стовбури та гілки дерев яскравим полум’ям. Здається, від них ллється тепло. Позолочені сонцем дерева, наче велетенські сторожі, застигли біля будинків селян. Може, посаджені вони дідами-прадідами теперішніх мешканців села. Старі дерева у правому куті картини тягнуться до сонячного світла своїми вузлуватими скривленими часом та негодою гілками.
Увагу глядачів привертає забавна сценка: яскраво-червоне у сонячних променях лоша щойно прийняло снігову ванну і ще не встигло обтруситися. Чорний собака з обуренням обгавкує «снігове чудовисько». Дивлячись на картину, відчуваєш дивовижний стан спокою і умиротворення, яким буквально дихає полотно. Адже К. Ф. Юон написав цю картину після дев’ятидобової бурі і виснажливого снігопаду. Хочеться надовго зберегти у нам’яті цей дивовижний сільський пейзаж, відчути себе вершником і проскакати засніженою вулицею на околицю села, поглянути у блакитну далечінь, звідки неквапливо йде весна…