1. Укажіть речення, у якому додаток прямий. А Я люблю очима тишу цілувать.
Б Зацвіли твої очі першим цвітом сльози.
В Лине мій сон по вашій стежині.
Г Вашій мрії я серцем заграю.
Д Нас зустрічають із хлібом.
2. Знайдіть речення, у якому порівняльний зворот не виділяється комами.
А Одсіяють роки мов хмарки над нами.
Б Коливаються хвилі мов рими.
В І слова ті були як туман.
Г І тоне згадка ніби дзвін.
Д Був місяць мов скибочка дині.
3. Знайдіть речення з узгодженим означенням.
А Колише хмара втомлені громи.
Б Ловлю твоє проміння крізь музику беріз.
В Зіграй мені осінній плач калини.
Г Дівчина в намисті дивиться дивиться на сонце з-під руки.
Д Дорога ліворуч була наглухо закрита дубовими завалами .
4.Обставина, виражена інфінітивом, є в реченні
А Настав час прощатися.
Б Любив я гати за птахами.
В Дівчина пішла в поле подивитися на квіти.
Г Вік прожити — не поле перейти.
Д Кохати — нові землі відкривати.
5.Поріняльний зворот не виділяємо комами в реченні (розділові знаки пропущено)
А Сонечко грало рожевим промінням по рівній як скло пелені Дніпра. Б Весело глянули хмарки в блакитне море як у люстро.
В Хмари піднялися вище мов пасма диму.
Г Люблю мов сонце материнську мову.
Д Хлопці говорили майже як дорослі.
6 Непоширеним є речення рядка
А Настав час прощатися з тобою.
Б Не любив ловити птахів.
В У залі затишно.
Г Ландшафт острова дивовижний
Д Замело, закрутило, засніжило.
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.