Скоро мені доведеться вступити в доросле життя, залишивши позаду шкільні роки. На випускному вечорі мені належить почути зі сцени актового залу напутні промови вчителів і батьків.
Я буду слухати ці слова з максимальною уважністю, адже вони будуть говорити, передаючи за до фраз гіркоту від свого якогось невдалого досвіду, даючи нам поради, які є життєво важливими і необхідними для нашого щасливого подальшого життя.
Доросле життя… Радують і одночасно засмучують ці слова. Тепер я повинен буду приймати зважені рішення, нести стовідсоткову відповідальність за всі свої вчинки, навчаючись витягувати мораль з тих ситуацій, які ставлять в безвихідь і нагнітають.
Розуміння того, що людина не є ідеальною, схильна робити помилки, помилятися і падати, валить у серйозні роздуми. Адже мені треба буде незабаром почати самостійно вирішувати проблеми, намагатися справлятися з виникаючими труднощами, і при цьому не втрачати силу духу.
Я вже встиг познайомитися зі словами «любов», «дружба», «ненависть» і «прощення». Я знаю, яке почуття відчуває людина, коли їй боляче, і які емоції переповнюють її серце, коли їй радісно. Мені всього шістнадцять, але я вже випробував різноманіття того, що робить людину душевніше і терпиміше, залишаючи місце виправленню допущених помилок.
Кажуть, життя дорослої людини складається з сірих буднів в постійному очікуванні вихідних днів. Але все ж я перебуваю в упевненості, що в житті багато місця для почуттів, що переповнюють душу і дарують безліч емоцій, а не тільки робота і побутові проблеми. Найголовніше – навчитися керувати своєю незалежністю, і бути вірному самому собі, не залишати часу ліні і пошуків виправдання поганих вчинків.
Мої щирі бажання зараз полягають в успішне закінчення школи, отримання професії та влаштування особистого життя. Я дуже хочу, щоб мені вдалося зустріти свою другу половинку і побудувати сімейне щастя, ростити дітей, даючи їм гідне виховання, і розуміти, що мій заробіток збігається з усіма особистими потребами, а робота приносить задоволення.
Це сумно – прощатися з дитинством, стаючи дорослою особистістю. Школа навчила мене отримувати знання, вчитися любити Батьківщину, радіти дрібним перемогам і засмучуватися невдач, і, звичайно ж, дала бездоганні знання улюбленого предмета, з яким, можливо, буде пов’язане моє життя. Я буду сумувати за вчителями, за однокласниками і навіть кабінетами, в яких відчував себе молодим і безтурботним.
Я народилася та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнена, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотіла подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.
Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібною та коханою. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.
Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…
Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.
Невже можна все це покинути і поїхати на чужину, де нема таких чудових краєвидів, розумних, доброзичливих та веселих людей, мелодійної та цікавої мови!
Объяснение:
Скоро мені доведеться вступити в доросле життя, залишивши позаду шкільні роки. На випускному вечорі мені належить почути зі сцени актового залу напутні промови вчителів і батьків.
Я буду слухати ці слова з максимальною уважністю, адже вони будуть говорити, передаючи за до фраз гіркоту від свого якогось невдалого досвіду, даючи нам поради, які є життєво важливими і необхідними для нашого щасливого подальшого життя.
Доросле життя… Радують і одночасно засмучують ці слова. Тепер я повинен буду приймати зважені рішення, нести стовідсоткову відповідальність за всі свої вчинки, навчаючись витягувати мораль з тих ситуацій, які ставлять в безвихідь і нагнітають.
Розуміння того, що людина не є ідеальною, схильна робити помилки, помилятися і падати, валить у серйозні роздуми. Адже мені треба буде незабаром почати самостійно вирішувати проблеми, намагатися справлятися з виникаючими труднощами, і при цьому не втрачати силу духу.
Я вже встиг познайомитися зі словами «любов», «дружба», «ненависть» і «прощення». Я знаю, яке почуття відчуває людина, коли їй боляче, і які емоції переповнюють її серце, коли їй радісно. Мені всього шістнадцять, але я вже випробував різноманіття того, що робить людину душевніше і терпиміше, залишаючи місце виправленню допущених помилок.
Кажуть, життя дорослої людини складається з сірих буднів в постійному очікуванні вихідних днів. Але все ж я перебуваю в упевненості, що в житті багато місця для почуттів, що переповнюють душу і дарують безліч емоцій, а не тільки робота і побутові проблеми. Найголовніше – навчитися керувати своєю незалежністю, і бути вірному самому собі, не залишати часу ліні і пошуків виправдання поганих вчинків.
Мої щирі бажання зараз полягають в успішне закінчення школи, отримання професії та влаштування особистого життя. Я дуже хочу, щоб мені вдалося зустріти свою другу половинку і побудувати сімейне щастя, ростити дітей, даючи їм гідне виховання, і розуміти, що мій заробіток збігається з усіма особистими потребами, а робота приносить задоволення.
Це сумно – прощатися з дитинством, стаючи дорослою особистістю. Школа навчила мене отримувати знання, вчитися любити Батьківщину, радіти дрібним перемогам і засмучуватися невдач, і, звичайно ж, дала бездоганні знання улюбленого предмета, з яким, можливо, буде пов’язане моє життя. Я буду сумувати за вчителями, за однокласниками і навіть кабінетами, в яких відчував себе молодим і безтурботним.
Я народилася та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнена, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотіла подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.
Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібною та коханою. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.
Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…
Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.
Невже можна все це покинути і поїхати на чужину, де нема таких чудових краєвидів, розумних, доброзичливих та веселих людей, мелодійної та цікавої мови!Read more: http://ycilka.net/tvir.php?id=877#ixzz41eaJuqCm