1.Співвідносними з прикметниками є всі займенники в рядку
А мій, який, чийсь
Б такий, стільки, скільки
В наш, ваш, себе
Г хто, що, інший
2.Усі займенники належать до одного розряду в рядку
А весь, інший, наш
Б я, мій, він
В якийсь, дещо, скільки-небудь
Г ніякий, деякий, ніхто
3.Питально-відносні займенники є в рядку
А тобі, меною, нами
Б кого, скількома, чиєї
В нашим, своєю, його
Г цього, стількома, таке
4.Виділене слово є займенником у реченні
А Жили собі дід і баба.
Б Це дерево фруктове.
В Луцьк – це велике місто.
Г Виконали роботу як-небудь.
5.Усі займенники пишуться через дефіс у рядку
А будь/хто, будь/із/ ким, де/хто
Б ні/який, ні/до/чого, бозна/з/ким
В скільки/небудь, у будь/кого, казна/що
Г де/чий, аби/з/ким, будь/що
6.Слово що не є займенником у реченні
А Я знаю, що тобі подарувати.
Б Поважаю людей, що мають мрію в житті.
В Ми переконані, що мир можна зберегти.
Г Що відбудеться на п’ятому уроці?
2-й рівень
7.Скласти два речення, в якому займенник чий у непрямому відмінку в одному випадку був би
питальним. А в іншому – відносним.
8.Виправити помилки, пов’язані з уживанням займенників.
У неділю Лариса зустрічатиме свою подругу. Вона буде в червоній сукні.
Виступив староста класу, який найбільше зібрав макулатури.
Дякую вас, що ви нагадали, скільки зараз годин.
9.Зробити морфологічний розбір займенників із речення (зразок розбору на форзаці в кінці
підручника)
Кожна людина повинна пам’ятати, що поруч з нею є ближні, тому потрібно думати не
тільки про себе.
3-й рівень
10.Дати розлогу відповідь на запитання: «Чому тема «Займенник» вивчається після тем
«Іменник», «Прикметник», «Числівник»?».
Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати.
Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».
Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.
Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.