1. Прочитати текст. Визначити тему й основну думку висловлювання.
2. Які типи мовлення поєднані в ньому?
3. Виписати ключові дієслова з тексту (не менше п’яти)
4. Одне дієслово розібрати за будовою
Текст:

ГІМН ЖИТТЮ
Воля! Хто його видумав, хто вперше вимовив це слово? Благословен хай буде навіки!.. Скільки тут скільки величі! Який безмежний незбагненно широкий зміст! Скільки крові пролилося — і ще проллється! — щоб звучало воно повноцінно, гордо на весь голос.
Воля! Це клекіт орла, що ширяє там, у недосяжній висоті, гучний поклик трембіти, непорочність смерек, що віками ждуть не діждуться обіймів сонця; це буяння дикої ружі, переливи роси, плин потоку; це — Чорногора з її незабутньою Довбушевою вольницею...
Ні перед чим не зупинятися, не хилитись — піти! Аж на те далекеє верхів’я. Зійти й поставити стару корогву — нехай має! Хай буде знаком, ясним дороговказом. Вони стояли на самісінькій вершині Лукавиці, безмовні, зачаровані красою Бескидів. Перед ними у всій своїй мальовничості лежало царство гір і лісів. Буйні вітри чесали зелені коси смерек, полоскали ущелини, в які не пробивалося сонце. Гори співали — потоками, птаством, голосами звірів і худоби. Усе це перевивалося пахощами полонинських квіток, ніжною голубінню височини, злітало до сонця. Проте не зникало. Між землею і небом лунала якась могутня й воднораз спокійна мелодія — гімн життя, як у думках нарекла її Леся. Спів бентежив молоді груди, родив у них нестримний потяг до творення. Співало серце, її змучене, стомлене серце. Чого хотіло? Спокою, забуття? У такий час? У краю, де гніздяться орли, де в кам’яних ложах набираються сили громи?.. Ні, серце! Нам з тобою іще стояти супроти бурі, будити мертвих. Чуєш-бо? Хай навіть ота лавина з гір упаде на голову, мов доля злая, стояти маєм! Стояти будем! (За М. Олійником).

Пишайся тим, що ти - українець! 
                        Україна моя, для мене ти єдина, 
                        Як рідна мати, що дала життя. 
                        І щастя дні і в лиховісні днини 
                        До тебе повертаю звіддаля. 
                        Вклоняюся рідним вербам і тополям 
                        І припаду до рідної землі. 
                        Що маю я таку щасливу долю, 
                        Великий Боже, дякую тобі. 
      Рідна моя земле! 
      Мудра Берегиня, мій барвінковий краю! 
      Велика земля українська. Високі тополі та смерічки - це наша Україна. Кримські степи, обпалені сонцем, і запорізькі поля в соняшниковому цвіті - це наша земля. 
      Одного разу народиться в людині святе почуття до рідного краю, і керуватиме воно її вчинками, відвертатиме від негараздів, спрямовуючи життя гідним шляхом. 
      Кожна людина з великою любов'ю згадує те місце, де вона народилась. Це маленька батьківщина кожного з нас. Коли їх скласти разом, вийде велика держава - Україна. Це наша земля з її славною історією і мудрими талановитими людьми. Протягом багатьох років наш народ боровся за свою незалежність і переміг.

Слова мораль, етика сприймають­ся в наш час неоднозначно. З одного боку, всі ми начебто ро­зуміємо, що без моралі жити не можна. З іншого — моральне легко набуває в нашій свідомості присмаку чогось набридлого, нещирого: «моральний кодекс», «мораль­но-трудове виховання», «моральна стій­кість» людини-гвинтика . Чи не закладені ці нещирість і докучливість у самій при­роді моралі? Одвічні пошуки й проблеми людської душі, що ми їх звемо моральними, — це, звісно, цікаво, важливо для кожного. Але, можливо, правий Фрідріх Ніцше, і най­суттєвіше в житті людини починається якраз «по той бік добра і зла»? Так, порядна людина має зважати на вимоги моралі. Проте хіба ж ми не бачи­мо, як раз у раз святкує життєві перемоги саме той, хто здатний через ці вимоги переступити? І про яку порядність може йтися на голодний шлунок? Може, високі моральні переживання — привілей тих, хто вже має достаток? А може, вся мораль

і полягає саме в тому, щоб здобувати достаток, звіль­няючи себе і своїх близьких від злиденності й прини­жень, несумісних з людською гідністю? А різні герої й альтруїсти-фанатики — чи не краще взагалі без них?

Може, й справді, щаслива та країна, котра не потребує героїв? Чому ж тоді мимоволі завмирає серце, стикаю­чись із проявами справжньої моральної шляхетності? З одного боку, нам твердять про пізнання добра і зла. З іншого — кому не доводилося стрічати простих і щирих людей, котрі й гадки не мали ні про які філософії моралі, а проте вирізнялися бездоганною до­бротою? І навпаки — високоосвічених негідників, що зі знанням справи творили зло? Втім, ставлячи всі ці запитання, ми вже занурюємо­ся в царину етики, царину роздумів про людську мо­ральність.