1. Позначте рядок, у якому всі сполуки слів є словосполученнями.
А Сорок років, виконувати завдання, будемо працювати;
Б дружня розмова, умиватися холодною водою, чути про неї;
В цікава пригода, навколо хати, рушити спроквола;
Г захоплюватися мистецтвом, побувати у горах, найбільш вдало.
2. Позначте, яким членом речення є виділене слово в реченні:
Холодно зараз в лісах і лугах, все потонуло в глибоких снігах
(О. Олесь).
А Підметом;
Б присудком;
В означенням; Г додатком.
3. Позначте рядок, у якому словосполучення поєднаня зв’язком
прилягання.
А Дуже яскравий, приїхав удосвіта;
Б співаємо йдучі, радісний погляд;
В кличуть вечеряти, любов до Батьківщини;
Г морські хвилі; ясний день.
4. Позначте рядок із правильними варіантами розстановки розділових знаків при прямій мові.
А І тихо-тихесенько я промовляла: «Сон літньої ночі! Мене тебе
жаль!» (Леся Українка);
Б «Весна була тепла» — парувала земля, від перших листочків
ішов тонкий аромат (П. Панч);
В «Треба любити те, що ми робимо, і тоді праця, навіть найзвичайніша, підносить до творчості», вчить Максим Горький (І. Цюпа).
Г Ні, не болить, — відповів поранений.
5. Позначте рядок, у якому всі словосполучення дієслівні.
А Подолати труднощі, досягти успіху, бажання відпочити;
Б переходити дорогу, вчасно зупинитися, рушити далі;
В за додому, пізно повернутися, дуже голосно;
Г про до рух назустріч, прагнення перемогти.
6. Епістолярний стиль — це…
А Стиль, який обслуговує потреби церкви;
Б відгалуження усно-розмовного стилю;
В стиль тільки листування;
Г стиль листування, ведення щоденників, записів тощо.
7. Накресліть схеми до поданих речень.
1. Сонце тільки-тільки виглядало з-за якогось ліска, що темнів
по краєвиду тоненькою смужкою, і роса ще не встигла розійтися туманом по зеленому полю (В. Винниченко). 2. Я вірю: прийде час
весни і перемоги, і людство знайде шлях до спільної мети (П. Карманський).
8. Трансформуйте речення в ускладнені вставними
конструкціями.
1. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання (В. Сосюра).
2. Трава нескошена на луках марно в’яла (М. Рильський).
9. Побудуйте речення таким чином, щоб одне з поданих дієслів виконувало функцію присудка, а інше — функцію відокремленого
члена речення.
Вивчити, зрозуміти; читати, помічати.

Природа... Скільки думок викликає це слово скільки асоціацій породжується з ним. Найкращі моменти життя хочеться пережити з природою у чудовому лісі посеред прекрасного саду сповненому різних таємниць. Завдяки чарівному дивосвіту природи виникають цікаві вислови. Ластівки низько літають дощ обіцяють. Верещить вересень уже осінь. Листопад дерев не обтрусить зима довго бути мусить. Калина рано зачервоніла рання і люта зима буде. Осінь ясна зима холодна. Пригріло сонечко обсохла земля. Кричать сови спить діброва зіроньки сіяють. Сонце сховалось у вітах дерев річка дихнула прохолодою. Які яскраві цікаві неймовірні явища ми можемо гати за чарівним дивосвітом природи!

Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.Майбутнє. В цьому слові є своя неприхована таємничість. Кожен із нас проживає своє життя так, як вважає за потрібне, але все ж таки усвідомлює – без минулого немає майбутнього. А що ж для нас є минулим? Славне буття наших пращурів, закрита і понівечена наша історія за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія нашої незалежної держави? Що з цього ми маємо пам’ятати і чи мусимо?

Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати. 

Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».

Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.

Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.