1 НУЖЕН ОТВЕТ ДО 15:30 10. Підкресліть граматичні основи й накресліть схеми речень, визначити вид речення. Поясніть уживання розділових знаків
1 варіант
1) Ось прямо зараз я дивлюся на полицю зі старожитностями,1 пам’ятками давнини,2 історичними реліквіями,3 антикваріатом –4 я дивлюся на полиці,5 що забиті книжками.
2) З двома попередніми аргументами тісно пов’язана ще одна проблема друкованих книжок:1 коли їх багато в тісному приміщенні,2 вони збирають пил,3 що може викликати небезпечні алергічні реакції.
2 варіант
1) Величезні романи,1 як-от:2 «Чорна рада»,3 «Дон Кіхот»,4 «Сага про Форсайтів»,5 тепер можуть сусідити в одному пристрої, а поруч ще кілька сотень таких!
2) Наприклад,1 у світі різними мовами було виготовлено понад 450 млн. примірників «Гаррі Поттера» –2 це ж майже пів мільйона дерев!
3 варіант
1) Тож тепер ви знаєте,1 що таке електронна книжка в обох значеннях цього терміна,2 але поки що,3 можливо,4 не зовсім зрозуміло,5 чому електронні книжки затикають за пояс друковані.
2) З одного дерева можна виготовити близько 80 000 аркушів паперу –1 це означає,2 що для виготовлення тисячі примірників роману потрібно одне ціле дерево!
Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість.
Зокрема, це відбувається:
· на кінці слова (ніж, гедз);
· в середині слова перед наступним глухим приголосним, найчастіше на межі кореня і суфікса (дiжка, жабка); виняток - дзвінкий приголосний [г], який в окремих випадках чергується з глухим [х] перед глухими [т'] і [к] (н'іхт'ї, вухкиї);
· у кінцевих дзвінких приголосних префіксах роз-, без-, через- та інших перед глухим приголосного кореня (розповідати).
Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим кореня (крім [ш] і [ч]) - с'ц'іпити, схот'іти. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими [ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити).
Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими (Вишгород).
Приголосні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'], [с'] (книжка)
Сонорні приголосні [в], [й], які не мають глухих відповідників, в середині слова після голосного і перед голосним, на початку слова перед будь-яким приголосним і у кінці слова перетворюються на короткі нескладові голосні [я], [ї] (вояк, гаї).
Нормативним для української мови є чергування [у] та [в]; [і] та [й] у мовному потоці, яке залежить від кінця попереднього і початку наступного слова (наш учитель, наша вчителька)
Поняття орфоепія (вимовні норми) обіймає передусім фонологічну систему мови, тобто склад розрізнювальних у даній мові самостійних звуків-фонем, їх якість, їх зміни в певних фонетичних умовах – залежно від позиції або звукового сусідства».
Маємо усвідомлювати, що рівень знань з орфоепії фактично є прямо пропорційний культурному рівню, тому цьому питанню потрібно відводити чільне місце. На жаль, досі у шкільних закладах не введено хоча б як факультативний курс цієї важливої дисципліни. Діти, часто виростаючи в російськомовному середовищі, не отримують знань із правильності вимови в школі. Більшість із них потім не отримує їх і в процесі навчання. Вважаємо, що в умовах фактично постійної білінґвальності особливу увагу необхідно надавати вивченню орфоепії саме в шкільних та вищих навчальних закладах, адже вік у такому питанні має дуже велике значення. Про це писав і В.Самійленко: «Заховання фонетичної краси нашої мови я вважаю справою особливо важною, не для спеціалістів філологів, а для всіх, хто говорить і пише вкраїнською мовою, найпаче ж для тих, хто цією мовою вчитиметься… Дбаємо ж про оригінальні й прекрасні ознаки тієї мови…». На цьому також наголошує М.Погрібний: «Висока культура усного мовлення передбачає правильність слововжитку, граматичних форм, вимови й наголосу, а також уміння користуватися всіма виразовими засобами… Помилки в наголошуванні слів, вимові звуків і їх сполучень не тільки утруднюють розуміння висловленого, а й заважають ширенню та засвоєнню усталених норм».
Кожна мова має свої особливості реалізації в мовленні. Правило, яке часто можна почути в шкільних закладах «Як пишемо, так і говоримо» фактично є неприйнятним для жодної з мов, оскільки звуків є набагато більше, ніж літер. Достатньо згадати кількість літер у латинському, арабському, кириличному алфавіті, додати до цього наявність дифтонгів, трифтонгів, спеціальних надрядкових та підрядкових позначень, щоб зрозуміти складність передачі на письмі вимови.
Різниця між українськими правописом і вимовою насправді досить значна, щоб не звертати на це відповідної уваги.
Чесно кажучи, важко писати про щастя, коли ти не знаєш, що це таке. Щастя – це поняття, що означає моральний стан людини , який відповідає найбільшому внутрішньому задоволенню умовами свого життя. На мою думку, щастя це-казковий птах, спіймати якого мріє кожен. Ми всі по-різному уявляємо його.
Щоб бути щасливим,необхідно постійно налаштовувати себе на позитивні емоції, уміти радіти найменшій дрібниці. Звичайно ж, кожна нормальна людина не може бути щасливою щохвилини. Кожен своє щастя будує по-своєму.