1. Надзвичайна мова наша є таємницею. 2. У ній всі тони й відтінки, всі переходи звуків від твердих до найніжніших. 3. Дивуєшся дорогоцінності нашої мови: в ній що не звук, то подарунок, все крупно, зернисто, як самі перли. 4. І справді, інше слово часом дорогоцінніше самої речі. 5. Пригадаймо такі слова, як „оксамит”, „перли”, „намисто”, „рушник”, „хустка”, „знамено”. 6. Кожне слово має свій сенс, свою красу. 7. У мене особисто народжується велике почуття радості при згадці таких слів, як „світанок”, „сонячний промінь”, „веселий струмок”, „голуба далечінь”, „блакитна високість”... 8. А скільки таких слів існує, і за кожним глибина суть і краса! 9. Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається її, сам засуджує себе на злиденність душі, стає безбатченком. В яких реченнях є однорідні члени речення.
Вони стояли віч-на віч , не говорячи жодного слова . ( вони- однією, стояли -двома)
Хтозна-як вирішують питання в цих організаціях. ( підмета нема, вирішують- двома)
Він по-батьківськи ніжно пригорнув до себе дитину. ( він- однією, пригорнув- двома)
Кодна людина по-своєму бореться з поганим настроєм..( людина- однією, бореться- двома)
Землю треба використовувати по-господарському. ( підмета- нема, використовувати- двома)
Поняття літературної мови та мовної норми.
Мова – суспільне явище, що виникає, розвивається, живе й функціонує в суспільстві, оскільки є засобом спілкування людини. Мова – це витвір історії суспільства. Форма існування мови – мовлення, тобто різноманітне використання мови в усіх сферах громадського та особистого життя. Українська національна мова існує у двох формах:
а) у вищій формі. загальнонародної мови - сучасній українській літературній мові,
б) у нижчій формі загальнонародної мови - її територіальних діалектах.
Мова, що має унормований словник, загальновживані граматичні форми, усталену вимову й правопис називається літературною.
Літературна мова – це вища форма вияву національної мови, відшліфована форма загальнонародної мови, якій властиві: багатофункціональність, унормованість, стандартність, уніфікованість, розвинена система стилів.
Вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства (матеріально-виробничу, державну, культуру, радіо і телебачення, пресу, освіту, науку, художню літературу, побут людей); є засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців.
Найголовніша ознака літературної мови – це її унормованість, властиві їй норми.
Сучасна українська літературна мова - оброблена унормована форма української національної мови від часів І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка і до наших днів. Сформувалася вона на основі середньонаддніпрянських говорів, але до її складу ввійшли й інші наріччя.
Сучасна українська літературна мова обслуговує складні потреби суспільства, усі сфери його діяльності, нею користуються державні й громадські установи під час ділового спілкування, освіта, наука, засоби масової інформації і т.д.
Виконуючи такі важливі суспільні функціїї, національна літературна мова відзначається нормами, що є обов'язковими для всіх її членів. Українська літературна мова йде разом з поступом суспільства., вона розвивається й збагачується. Усталення, шліфування завжди супроводжують її, Свідченням цьому є роки видання "Українського правопису" -1946., 1960,1990,1993.
. Мовна норма - сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріпляються у процесі суспільної комунікації. Існують такі типи норм :*
орфоепічні ( вимова звуків і звукосполучень);*
графічні (передача звуків на письмі);*
орфографічні ( написання слів);*
лексичні (слововживання);*
морфологічні (правильне вживання морфем).*
синтаксичніі (усталені зразки побудови словосполучень, речень);*
стилі стичні ( відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування);
* пунктуаційні ( вживання розділових знаків).
Мовні норми історично й сощально зумовлені, стабільні, систематизовані. З мовними нормами можна ознайомитись у правописі, довідниках, словниках, підручниках і посібниках з української мови.
Сучасна українська літературна мова існує у писемній та усній формах. Вони однаково важливі для суспільства, обом їм властиві мовні норми. Однак за своїм функціонуванням кожна з них має; свої специфічні особливості.
Усна форма літературної мови обслуговує поточні потреби спілкування в суспільстві між людьми, безпосередньо пов'язаними між собою. Це мова ділового спілкування науки, освіти, засобів масової інформації. Кількість учасників усного спілкування обмежена Розумінню усної мови сприяють:
інтонація, тембр і сила голосу, дикція, паузи, міміка, жести та умови, у яких відбувається розмова.
Усне мовлення - це діалог.
В усному мовленні переважно використовуються прості реченця, тому що при безпосередньому спілкуванні висловлена думка часто стає зрозумілою з півслова або з одного натяку,
Усна мова обслуговує побутові й виробничі процеси суспільства, то в ній переважає лексика побутового та виробничого характеру, можливе вживання розмовних слів, які перебувають на межі з діалектною лексикою.