1) кожне слово багатозначне у рядку:
а.рукав,пливти,аркуш
б.чистий,летіти ,буквар
в.гілка, світлий,гніздо
г.суниця,зайчик,бабуся
2) суфікс ськ будуть мати прикметники утворені від усіх слів
а. андріополь ,ескімос ,студент ,пан
б. варяг ,рига, париж, буг
в. кавказ ,громада, калуга ,киргиз
г. чикаго, збараж ,француз, тенісист
3) позначте рядок у якому всі дієслова є безособовими
а. таланити вечоріти морозити віяти
б. вечоріло таланило морозить повіяло
в. сутеніти щастить заманулося сніжило
г. мрячить замело заманулося щастить
4) правильно поєднано іменники з чиновниками у рядку:
а. чотири ручки, один рюкзак, чотири конспекта
б. кілька років,одна третя групи ,два з половиною кілограм
в. чотири доповіді ,вісім статей, двадцять три мішки
г. сто один працівники,два тижня,шістнадцять років
5) активні дієприкметники рядок:
а.зчорнілий,зблідлий,вилікуваний
б.здичавілий,побагровілий,зарослий
в.уражений,зігрітий,политий
г.прив'ялий,здрібнілий,випраний
6) позначте рядок у якому всі дієслова є одновидовими:
а. прочитати, написати, відвідати ,ту пати
б. писати ,турбувати ,вітати ,читати
в. захищати, малювати, грати ,знайти
г. хотіти ,летіти, відвозити, вирости
7) простим є речення:
а. нащо мені когось лякати, коли сам у революцію був ляканий.
б. біля куреня сушився сак,він пахнув зіллям і рибою.
в. звірок ворухнув вухами і,дивлячись на неї ,спустився нижче
г. вивірка блискавкою майнула на друге дерево ,а заєць сторчма кинувся у кущі.
8) позначте речення з відокремленою поширеною прикладкою розділові знаки пропущено:
а. я по правді сказавши й тепер трохи дивуюсь що мені так легко пишеться до вас
б. мій приятель роман романович викладач історії запевняє що саме тут на нашому острові писали козаки свою знамениту відповідь турецькому султанові
в. на превелике диво замір не пручався
г. слово оповите любов'ю заходить у серце і настроює струни ніжності
9) діалектне слово входить до складу синонімічного рядка
а. господар хазяїн
б. буд дім
в. ковдра коц
г. плекати доглядати
10) упишіть до таблиці слово в якому при словотворенні не відбувається спрощення приголосних
тиждень кістка честь радість масло
Ми часто говоримо про дружбу, любов до ближнього. Добре знаємо, які вимоги поставити до того, кого з обережністю збираємося зарахувати до числа своїх друзів і знайомих, не від того, щоб і випробування їм влаштувати на чистоту сумління. Знаємо, говоримо, розмірковуємо, сперечаємось. А наші взаємини й далі продовжують залишатися холодними і безпомічними. «Ти – мені, я – тобі», - чи не цим самоприниженням пропахли вони сьогодні? І от на часі ще одна недуга дружніх взаємин: «Мені ніколи!»
«З усіх утрат втрата часу найтяжча», - писав великий Сковорода. Як же тоді бути дружбі, співчутливості, милосердю? Невже час, затрачений на них, вважати згайнованим? А може, він і є саме тим невтраченим, золотим часом, відведеним нам на землі?
Мати потребує нашої уваги, телефонує товариш, у сусіда елементарне прохання – а нам усе ніколи: у нас підготовка до уроків, Інтернет-спілкування, заняття у фітнес-клубі. Після численних відмов оточуючим раптом схаменулись, озирнулись – довкола порожньо, нікому й слова мовити. «Що ж це виходить, - задумуємося тоді, - живемо, щоб навчатися, чи навчаємося, щоб жити?» Свідомо обираємо життя повноцінне, а не самітницьке, позбавлене втіхи живого спілкування, взаємодо душевного тепла. Жахаюся самої думки про самоізоляцію. Це ж те саме, що перестати жити взагалі!
Дехто виправдовується заклопотаністю, усуваючись від світу і його проблем. А вони часто виявляються не чимось іншим, як товстошкірою байдужістю. Задумаймось, чи не вульгарно звинувачувати роботу, навчання в недосконалостях душі? І що важить більше: відданість справам чи підтримка людини в безвиході? Від нагромадження справ ми, звичайно ж, залишимося живі, але для інших – гинемо. Згодом починаємо розуміти, що втрачені й для себе. Та буває пізно.
Ось він, духовний портрет заклопотаної людини. Точніше, заклопотаної собою людини, яка втратила здатність допомагати й розраджувати, перетворила співчуття на формальність, потопила турботу про інших у пустослів’ї. Сумно й боляче, якщо це портрет більшості моїх сучасників.
Тож знаходьмо час! Ми живемо на відстані кроку від ближнього, і від нас залежить, поєднає чи розділить нас цей крок.
Знаходьмо час! Прикро, якщо його нема. Боляче й несправедливо, якщо нема. Якщо ви когось відважилися прогнати від свого порога, робіть це тому, що заслуговує, а не тому, що затримає вас на мить. Знаходьмо щоденно, а не тільки у вихідні. У календарі дружби і взаємодо всі дні помічені. Не забуваймо: стукають у двері вашої душі за розрадою так, як стукали колись у потребі хліба і вогню.
Знаходьмо час, бо для когось він може бути рятівним, єдиним виходом, майбутнім.
Оскільки самотність все частіше нагадує нам небуття, а відмова в підтримці гіркою самокритикою лягає на душу, візьмемо у життя як заповідь: знаходьмо час для ближнього!
Объяснение:
Мені подобається вчитися у нашій школі. Вчителі добрі та уважні, хоча й суворі. Тому на уроках доводиться сидіти тихо-тихо.
Через це дуже втомлюєшся..
Інша справа – перерва. Тільки-но пролунає дзвоник – швиденько до їдальні. Хутко поїв – бігцем у коридор.
Шкода, звісно, витрачати час на їжу, але потрібно ж набратися енергії.
Перерви у нас великі, 10-15 хвилин. Угадайте, скільки разів я встигаю пробігтися коридором? Десять-п’ятнадцять.
Це нічого, але іноді як зіштовхнешся з ким-небудь. Хтось
навіть радий, що можна трохи побитися. Проте у старшокласників я намагаюсь не врізатися. Можуть боляче вдарити. У вчителів, звісно, теж.
Можуть покарати – змусять стояти. А це так нудно, особливо якщо перед цим сидиш 45 хвилин на уроці. Ось і доводиться маневрувати. Так цікавіше, ніж просто бігти як дурень світ за очі.
А якщо серйозно, то у нашій чудовій школі немає нормального спортзала, де б можна було “розрядитися”, пограти у що-небудь. І взагалі, як на мене, мало уроків фізкультури. Я б із задоволенням ходив на урок фізкультури щодня. Ні, двічі на день. Ні, через кожні два уроки щодня.
Це було б чудово!
Объяснение: