[1] Є чимало казок і повір’їв, що у вербі живуть добрі духи, які можуть допомагати
людині в її щоденних справах. [2] А в одній казці розповідається про жінку, душа якої
на ніч переселялася у вербу, що росла біля порога хати. [3] Якось чоловік зрубав цю вербу.
[4] Щойно вона звалилася на землю, як у ту ж мить померла й жінка. [5] Проте навіть у
зрубаному дереві залишилася жити її материнська любов. [6] Зроблена з верби колиска
ніжно заколисувала сироту-дитину, а виготовлена з вербової гілки сопілка розмовляла з
дитиною маминим голосом, повчала її.
1. Стиль тексту
А художній Б розмовний
В публіцистичний Г науковий
2.За типом мовлення текст є
А описом з елементами розповіді
Б розповіддю з елементами роздуму
В розповіддю
Г описом
3.Засобом міжфразового зв’язку 1 і 2 речення є
А синонім Б лексичний повтор
В сполучник Г займенник
4.Засобом міжфразового зв’язку 3 і 4 речення є
А синонім Б спільнокореневе слово
В сполучник Г займенник
5. У ССЦ речення поєднані
А ланцюжковим зв’язком Б паралельним зв’язком
В ланцюжковим і паралельним
6. Тематичним реченням є
А 1 Б 3
В 5 Г 6
Объяснение:
Префікс пре- пишемо для вираження найвищого ступеня ознаки в прикметниках і прислівниках. Приклад: Пречудовий, пречудово; пресильний, пресильно; пребагатий, пребагато.
Префікс при- пишемо переважно в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, та в похідних від них словах: прибі́гти, прибо́ркати, прибудува́ти, прива́бити, прикрути́ти, пришви́дшити; прибо́рканий, прибудо́ваний, прива́бливий, прикру́чений, пришви́дшення; в іменниках та прикметниках, утворених унаслідок поєднання іменників із прийменником при та суфіксом: при́гірок, при́ярок; прибере́жний, прикордо́нний; у прикметниках на означення неповноти ознаки: приста́ркуватий.
Префікс прі- вживаємо тільки в словах прі́звисько, прі́звище, прі́рва.
За належністю до роду та за відмінковими закінченнями всі іменники поділяються на чотири відміни.
I відміна: іменники переважно жін. й деякі іменники чол. роду, а також спільного роду із закінченнями -а, -я в називному відмінку однини: вага, гиря, машина, партія, праця; воєвода, дядя; голова, сирота, убивця.
II відміна: а) іменники чол. роду з кінцевим приголосним основи та із закінченням -о в наз. відмінку (переважно назви осіб): бік, велетень, завод, край, майстер, товариш; батько, Дніпро, Петро; татуньо;
б) іменники середн. роду із закінченнями -о, -е, -я (крім іменників із суфіксами -ат-, -ят-, -ен- при відмінюванні): вікно, місто; море, поле, прізвище; весілля, життя, знання; також іменники всіх родів із суфіксами згрубілості -ищ-е, -иськ-о: вітрище (від вітер), дівчисько (від дівча), свекрушисько (від свекруха).
III відміна: іменники жін. роду з кінцевим приголосним основи: вість, любов, міць, річ, розкіш, сіль, тінь, а також слово мати, в якому при відмінюванні з’являється суфікс -ер-.
IV відміна: іменники середн. роду:
а) із закінченнями -а, -я, що приймають перед більшістю відмінкових закінчень суфікси -ат-, -ят-: гуся (гусяти), дівча (дівчати), лоша (лошати), теля (теляти);
б) із закінченням -я (із суфіксом -ен- при відмінюванні): ім’я (імені), плем’я (племені).
Объяснение:
Поставь лучший ответ