Зробити ідейно-художній аналіз поезії Надії Попович. Треба вміти щастя знаходити
У дзюрчанні бистрої ріки,
І в букетику осінніх квітів,
й сильнім стиску дужої руки.
Треба в горі вчитися стояти,
Бо життя безхмарним не бува.
Треба інколи уміти ждати,
Поки прийдуть радості жнива.
Треба ватрою стоіскрою горіти,
Не боятись, що вогонь спалить.
Тільки той, хто так уміє жити,
Знає щастя неповторну мить.​

Здавна українці вважали , що краще не спішити , а працювати якісно . Та людина , яка спішить ніколи не зробить й однієї справи до кінця .
  Багато людей намагаються впіймати два зайці підряд.Недарма кажуть :"Сім раз відміряй , а один раз відріж."Тобто перед тим , як щось вчинити не потрібно спішити , а ретельно все обдумати .Часто люди недослухавши беруться за справу і спішать , а наслідком того що люди спішать є катастрофи .
  Тому важливо вміти не спішити .Я вважаю , що краще зробити одну справу добре ніж десять аби-як.

Також використовує епітети: "годину суху та вологу", "пожежо моя", "осінній я".
Риторичні запитання: "Хто воно за таке любов?", "Вже б, здалося, нащо мені?", "Ви з якої дороги, пожежо моя?.."
Рядок "Ви з якої дороги, пожежо моя?" порушує загальний ритм вірша, що підкреслює особливу схвильованість чоловіка. Легка втома відчувається у рядках: "Сеньйорито, вогонь на плечі - Осінь, ви і осінній я..." Адже для героя настала пора, "Коли стало любити важче, І солодше любити знов..." Здавалося б, усе минулося. Але ні. Загорілася в душі пожежа, і якщо на початку вірша «осінь зійшла по плечі», то тепер — «вогонь по плечі». Коханню підкоряється будь який вік.