Зоровий диктант
Серед великих акторів і співаків ХХ століт(т) я поряд з іменами (Ш ш) аляпіна (Кк) арузо стоїть ім... я геніальної українс... кої співачк(и і)
(Сс) оломії Крушельницької, чий надзвичайний природний талант вивів її в сузір... я найвидатніших голосів світу.
Перший дебют співачки відбувся тисяч(а у) вісімсот дев... яносто
трет... ого року на сцені (Лл)ьвівського
театру а згодом вона виступала на сценах
(Н н) імеч(ч)ини
(І і) талії (П п) ольщі
(А а) метрики
У зеніті слави Соломія (К к) рушельницька залишила оперну сцену і присвятила
себе концертній діяльності. Характерно що де
(б) (не) виступала співачка, вона включала до своїх концертів українські народні пісні та твори(Уу)країнських
композиторів, якими кожного разу закінчувалася концерти... сама собі акомпонуючи(цей?)

  У нашому будинку є підвал. Колись там моя мати ставила мішки з картоплею, але зараз вона ставить їх на балконі, а підвал віддали мені. Там я влаштував майстерню. Саме посередині майстерні стоять укріплені лещата. Біля стін — стелаж для інструментів, який я сам зробив, а також лавка та велике крісло. Це крісло подарував мені батько. Він у мене директор театру. Він казав, що це крісло списане, але на ньому ще можна сидіти, якщо прибити якийсь дрючок замість ніжки. Я так і зробив. - Недавно я зробив дві драбини. Одна стоїть у моїй кімнаті біля шафи, а друга й досі знаходиться в моїй майстерні. 

Іноді до мене заходять друзі. Ми йдемо в мою майстерню та починаємо майструвати. У цей час моя майстерня має такий вигляд, що це занадто важко описати. 

На Новий рік ми зробили саморобні іграшки для шкільної млинки. Учителям та учням вони дуже подобаються.

Чи спростилися би стосунки

Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.

Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.

Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?

Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!