Коли Юрко приїхав його почали мучити докори і він вирішив написати листа Тосі з вибачення. Для нього це було дуже складно, але все ж таки гарні наміри перемогли у ньому і лист було відправлено. У листі він запитував Тосю про те як там дика качечка зі своїми каченятами і просив у дівчинки дуже щире вибачення за свої вчинки. Тося не могла не відповісти на цей лист, а відповідь була: "Вибач мене будь-ласка,я тільки хотіла до каченятам". Юрко відповів: "Я дуже вдячний тобі, за те що, ти до каченятам. Я зрозумів,що каченятам без матері погано,а я не зміг би і так за ними доглядати як їхня мама". Так вони листувалися весь навчальний рік. А влітку Юрко приїхав знову до села і вони разом з Тосею кожного дня ходили годувати качку з уже здоровими каченятами.
«…Коли б хоч скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з’їдає і час гаїть…»; «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші…»; «…під боком живе панок Смоквинов, мотається туди й сюди, заложив і пере заложив — видно, що замотався: от-от продасть, або й продадуть землю… Ай, кусочок же! Двісті п’ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею»; «Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, гони в церкву. Це не по-божому і не по-хазяйськи»; «Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»; «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку!»; «Їдеш день — чия земля? Калитчина! Їдеш два — чия земля? Калитчина! Їдеш три — чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає… «Застав його (Романа) коняку запрягать, то й не запряже: він зараз полізе по книжках, по тих рихметиках шукать, як це робиться»; «Обіцянка — цяцянка, а дурневі радість»; «…бере і в свого, і в чужого»; «Лупи та дай»; «…робітники та собаки надворі повинні буть»; «Ой Пузирі! Глядіть, щоб не полопалися, а замість вас Калитку розіпре грошового»; «Обікрали… ограбили…Пропала земля Смоковникова!.. Краще смерть, ніж така потеря!»; «Тільки прийдеться платить, то я тебе живого облуплю» (Калитка — Роману); «Тільки ти давай за поросят Пузиреві так, щоб він не продав, дешево давай, на біса терять гроші: женися на Пузирівні — сам наплодиш завідських свиней»; «Хоч би молились (робітники), а то стоїш, чухається та шепче собі губами, аби простоять більше без роботи».
