Художні образи зображені як зорові та слухові відчуття ліричного героя, а не як безсторонній опис автора. Також письменник використовує незвичайні метафори для опису того, що бачить і думає антигерой-чекіст, порівнюючи польських можновладців, колишніх власників замку, в якому засідає чекістський трибунал, із його колегами-революціонерам; форма оксюморону виражається тут в ідейній боротьбі буржуазії та пролетаріату. Описи сучасного перекликаються із минулим, майбутнє з минулим; що більш, героєві постійно здається, що все довколишнє – лише галюцинація, дивне марево. Проте головний акцент зроблено на деталізації образів, спрямованих до відчуттів читача, як-то звук канонад, гомону жителів, шуму бурі та ін. Таким чином, із упевненістю можна стверджувати, що це яскравий зразок експресіоністичної новели, так як автор зосереджується на особистих відчуттях, роздумах та переживаннях, надаючи їм реальності. На моє переконання, можна сміливо стверджувати, що Микола Хвильовий у своїй творчості споріднений із творчістю відомого німецькомовного письменника Франца Кафки. Обидва акцентували на абсурдності зовнішнього світу, умовності соціальних законів та їхній антигуманності. І так само, доля обидвох зіграла сильну роль у їхній творчості. Отже, українська літературна традиція багата також і на митців у жанрі експресіоністичних повістей та новел, що найяскравіше виразилось у генієві Миколи Хвильового. Незважаючи на суперечливість радянської дійсності двадцятих років, Хвильовий зумів залишитися вірним своїм ідеалам і збагатити світ прекрасними витворами мистецтва, закликаючи повернутися до гуманістичних начал і поважати одне одного.
Детальніше: http://tekstover.in.ua/489/