Маленька хмаринка подорожувала собі небом, розглядала що кураєвиди, але їй було дуже сумно , тому що вона була зовсім самісінька. Летить летить вона і бачить: велика зграя птахів подорожує.Підлетіла хмаринка до них і каже: -Мені так самотньо можна я до вас приєднаюсь? -Ні, - відказали пташки - ти не така як ми ти повільно літаєш і не будеш за нами встигати Поплакала поплакала хмакинка і полетіла дальше. Зустпіла іншу зграю птахів і помітила що вони інші за попередніх: ті були маленькими, а ці красиві великі."Можливо вони приймуть мене до себе" подумала хмаринка і полетіла до них: - Мені так самотньо можна я до вас приєднаюсь? - Ні ми летимо дуже далеко і нікого з собою ні беремо,-відповіли їй. Довго довго плакала хмаринка і в решті решт зникла.Ось такою була її подорож
Снились Тарасові в чорній неволі Гори дніпрові високочолі, Де сокорина, пухом припала, Віти на воду порозпускала. Снилась веселочка в тихі години, Що позичає в плесі краплини. Снився щоночі сивий Славута, Вся Україна, горем закута. Рідний народ його, битий і гнаний, Як він устане, зірве кайдани, І розкувавши руки могучі, Панство несите скине із кручі. Все, що наснилось,— пісня сказала. Пісня пророча — правдою стала! Цвітом повиті Тарасові гори. Поле безмежне з вітром говорить. Слово Тарасове струнами б'ється. Ходить між люди — з серця до серця. Ходить між люди, лине світами — Так йому жити й жити віками, Поки, як море, в срібній обнові Б'ються об берег хвилі дніпрові!
-Мені так самотньо можна я до вас приєднаюсь?
-Ні, - відказали пташки - ти не така як ми ти повільно літаєш і не будеш за нами встигати
Поплакала поплакала хмакинка і полетіла дальше. Зустпіла іншу зграю птахів і помітила що вони інші за попередніх: ті були маленькими, а ці красиві великі."Можливо вони приймуть мене до себе" подумала хмаринка і полетіла до них:
- Мені так самотньо можна я до вас приєднаюсь?
- Ні ми летимо дуже далеко і нікого з собою ні беремо,-відповіли їй.
Довго довго плакала хмаринка і в решті решт зникла.Ось такою була її подорож
Гори дніпрові високочолі,
Де сокорина, пухом припала,
Віти на воду порозпускала.
Снилась веселочка в тихі години,
Що позичає в плесі краплини.
Снився щоночі сивий Славута,
Вся Україна, горем закута.
Рідний народ його, битий і гнаний,
Як він устане, зірве кайдани,
І розкувавши руки могучі,
Панство несите скине із кручі.
Все, що наснилось,— пісня сказала.
Пісня пророча — правдою стала!
Цвітом повиті Тарасові гори.
Поле безмежне з вітром говорить.
Слово Тарасове струнами б'ється.
Ходить між люди — з серця до серця.
Ходить між люди, лине світами —
Так йому жити й жити віками,
Поки, як море, в срібній обнові
Б'ються об берег хвилі дніпрові!