Повість м. коцюбинського "дорогою ціною" присвячена життю українського народу на початку xix ст. у повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. опинившись в неволі, трудове селянство, "як дикий тур, загнаний, знесилений", не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема за дунай, де після зруйнування запорозької січі 1775 року було засновано задунайську січ. але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". і невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні. головні герої повісті — остап та соломія — кохали одне одного. але для пана вони, як й інші кріпаки, були "товаром", тому він розлучив їх і видав заміж соломію за свого хурмана. пан катував нагаями дідуся остапа, збирався забити самого остапа за його сміливе слово. все це спричинило до втечі. остап мав на меті жити поміж вільних людей, а соломія мріяла оселитися у слободі, господарювати та піклуватися про остапа. цим мріям не судилося здійснитися. остап і соломія були не поодинокі у бажанні здобутися волі: цілими родинами бігли від кривди та знущання селяни, підтримуючи одне одного. важким був шлях за кордон. але й за кордоном їх не чекала бажана воля: спочатку остапа було поранено, потім соломія і остап потрапили у циганське злодійське гніздо, через що остапа забрали до в'язниці та збирались відправити назад до пана. соломія не уявляла собі життя без остапа, тому хотіла визволити його. для цього вона склала план і разом з іваном котигорошком спробувала відбити остапа у турків, коли вони перевозили його через дунай. але ця спроба визволити остапа закінчилася загибеллю соломії та івана. остап залишився живий. на все життя на його тілі зосталися сліди мордувань від пана, москалів, турків. втрата соломії була для нього втратою половини душі. гірке, самотнє життя прожив остап, чекаючи часу об'єднання з другою половиною себе у потойбічному світі.
13.2. Портретна характеристика Кактуса. «Ми із Сашком завжди були однакові на зріст і сили в нас були рівні. Але після літніх канікул я побачив Кактуса й просто остовпів. Розумієте. раніше Сашко був невеличкий і худий, волосся в нього стирчало на всі боки, як колючки в кактуса. — через це його так і прозвали. А тепер він став схожий на гібрид жирафи з орангутангом. Тобто виріс одразу на дві голови й накачав м'язи, як у Шварценеггера!». Біля банку «заєць натягнув мені на голову такий же блазенський ковпак, накинув на плечі чорний плащ, розшитий золотими зірками, і я слухняно, мов дресирована мавпочка, почав і собі пританцьовувати на місці й хитати головою, подзенькуючи пришитими до ковпака дзвіночками».
Портретна характеристика Зайця й Жука. «З кущів викотився живий клубок. Двоє хлопців приблизно мого віку гамселили один одного руками й ногами. Один із хлопців — кругловидий, зі смішними, довгими, мов у зайця, передніми зубами. А другий, чорнявий, із чорними як смола очима й густими насупленими бровами». Біля банку «убрані вони були в яскраві циркові костюми, на їхніх головах були одягнені блазенські ковпаки з дзвіночками… Заєць почав крутити ручку якогось дивного музичного інструмента. що висів у нього на грудях, і до мене долинули пронизливі звуки знайомої мелодії».
13.2. Портретна характеристика Кактуса. «Ми із Сашком завжди були однакові на зріст і сили в нас були рівні. Але після літніх канікул я побачив Кактуса й просто остовпів. Розумієте. раніше Сашко був невеличкий і худий, волосся в нього стирчало на всі боки, як колючки в кактуса. — через це його так і прозвали. А тепер він став схожий на гібрид жирафи з орангутангом. Тобто виріс одразу на дві голови й накачав м'язи, як у Шварценеггера!». Біля банку «заєць натягнув мені на голову такий же блазенський ковпак, накинув на плечі чорний плащ, розшитий золотими зірками, і я слухняно, мов дресирована мавпочка, почав і собі пританцьовувати на місці й хитати головою, подзенькуючи пришитими до ковпака дзвіночками».
Портретна характеристика Зайця й Жука. «З кущів викотився живий клубок. Двоє хлопців приблизно мого віку гамселили один одного руками й ногами. Один із хлопців — кругловидий, зі смішними, довгими, мов у зайця, передніми зубами. А другий, чорнявий, із чорними як смола очима й густими насупленими бровами». Біля банку «убрані вони були в яскраві циркові костюми, на їхніх головах були одягнені блазенські ковпаки з дзвіночками… Заєць почав крутити ручку якогось дивного музичного інструмента. що висів у нього на грудях, і до мене долинули пронизливі звуки знайомої мелодії».