Україна, український народ, українська мова! Якi величнi, незрiвняннi нi з чим поняття!
Україна, як i українська мова, мають свою iсторiю. Україна... В одному цьому словi бринить жмуток смутку i краси, величi i слави, країна, де найбiльше люблять волю i довго не мали її, країна гарячої любовi до народу i чорної їй зради, вiкової героїчної боротьби за щастя, рiвноправнiсть, незалежнiсть.
Така ж доля спiткала i мову. I хоча український народ - один iз великих слов'янських народiв - був розтерзаний i пошматований впродовж тривалого часу мiж рiзними iмперiями, не визнаваний як нацiя, позбавлений полiтичних прав, можливостi будувати свою незалежну державу, позбавлений права на творення рiдної лiтератури, права на рiдне слово, не раз нависала над українцями загроза цiлковитого винищення. Але у вiдповiдь на приниження, гнiт, сваволю український народ творив свою iсторiю, культуру, плекав свою мову. I мова українська зацвiла, заграла. Володимир Самiйленко порiвнює мову з дорогим дiамантом. А чому б нi? Наша мова милозвучна, красива, багата, солов'їна... Її любили, розвивали, вiдгранювали, шлiфували талановитi митцi, мудрi володарi у царствi слова: Г. С. Сковорода, I. П. Котляревський, Г. Ф. Квiтка-Основ'яненко, Є. Гребiнка, Т. Г. Шевченко... Шевченкова мова - зразок найпильнiшої уваги творця до народного слова. Саме тому Великий Кобзар став основоположником нової української лiтературної мови, предтечею її сучасного розвитку. На струнах своєї поетичної бандури вiн вiдтворив чудовий мелос української мови, пiсенний її лад, багатство образних засобiв. Для Шевченка мова - це найцiннiший дарунок людини, талiсман її долi, таланту, безсмертя. Для нього мова була материнською пiснею i молитвою над колискою; шепотом гаю, величчю неба; ревом Днiпра i солов'їною пiснею, радiстю кохання, вiдчаєм покритки, жертовною любов'ю матерi; мужнiм покликом до борнi i свободи.
Словом можна вбити, можна повернути до життя: Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос - бiльш нiчого. А серце б'ється - ожива, Як їх почує!
Розумiння ролi мови в життi народу визначає й естетичне кредо Лесi Українки, М. Коцюбинського, М. Хвильового, А. Малишка. А ще П. Тичина та М. Рильський щедро висiвали добiрнi зерна свого поетичного слова на ниву української лiтературної мови; зерна проросли, збагатили словник, сповнили мову новими висловами.
Мабуть, не було жодного видатного поета чи письменника, який би вiд усього серця не покладав на неї найбiльших надiй, бо долю свого народу в майбутньому бачив невiдривно вiд долi рiдної мови, адже "найбiльше i найдорожче добро в кожного народу - це його мова", - говорив колись Панас Мирний.
Зараз Україна - незалежна держава. I вона, звiсно, повинна мати свою мову, повинна вiдродити її з розумом, повагою, вiдродити культуру, не поспiхом та указами, а серцем i бажанням людей, щоб ми щиро могли повторити за А. Малишком:
Буду я навчатись мови золотої У трави-веснянки, у гори крутої, В потiчка веселого, що постане рiчкою, В пагiнця зеленого, що зросте смерiчкою. Адже мова народна - це золотий запас душi народу, з якого виростаємо, яким живемо, завдяки якому маємо право милуватися i пишатися рiдним краєм, повторюючи слова М. Рильського:
Мужай, прекрасна наша мово, Серед прекрасних братнiх мов.
ответ:Андрій Чайковський «За сестрою» план до твору
Історія села івки, розповідь про славний рід Судаків.
Напад татар на село.
Втеча Павлуся на татарському коні
Зустріч з козаками, серед яких був і брат Петро;
Татарський кіш розбитий, ватажок Мустафа у полоні;
Визволення бранців івчан і батька Степана;
Ганна у неволі
Сміливий вчинок Павлуся
Небезпечні мандри на пошуки сестри.
Зустріч з сестрою. Воля або смерть.
Повернення в Україну.
Чайковський «За сестрою» план по розділам
“За сестрою” план 1 розділу
Розповідь про село івку
Розповідь пр сімю Судаків
Татари спалили івку
Загибель та взяття в полон івчан
Втеча Павлуся від загарбників.
“За сестрою” план 2 розділу
Опис степу
Розповідь про Свиридову могилу
Знайомство з козаком Семеном Непорадним.
Зустріч Непорадного з Павлусем.
Опис побуту і дозвілля козаків.
Зустріч Павлуся з братом Петром.
Рішення про наступ на татар.
“За сестрою” план до 3 розділу
Прихід татарина до козацького табору
Непорадний спіймав татарина, врятувавши козаків.
Сутичка між Андрієм Недолею та Остапом Тріскою
Хитрість татарина з приводу обміну сідла у Павлуся.
Козаки йдуть у похід, щоб забрати у татар награбований ясир.
“За сестрою” план до 4 розділу
Розмова Павлуся з Петром перед битвою.
Битва козаків з татарами.
Перемога козацтва, взяття в полон Мустафа-ага.
Воля полоненого татарина
“За сестрою” план до 5 розділу
Звільнення Степана Судака від татарських пут та його до іншим бранцям.
Втеча полонених івчан від татар,
Зустріч Степана із синами.
Павлусь вимагає від батька дозволу на продовження пошуку сестри.
Шлях Павлуся на південний захід — до Криму.
“За сестрою” план до 6 розділу
Павлусь подорожує, розшукуючи Ганну.
Сутичка між Харцизом і хлопцем.
Карий продає Павлуся татарським купцям.
Суд Гусейна над Карим.
“За сестрою” план до 7 розділу
Розмова Павлуся із Сулейманом про вірування татар і українців.
Приїзд Павлуся до купця Сулеймана, сутичка з Мустафою.
Невдала втеча Павлуся.
Відміна кари за втечу через приїзд мули від Девлет-гірея.
“За сестрою” план до 8 розділу
Павлусь у Бахчисараї на дворищі Девлет-гірея.
Слуги Девлет-гірея розшукують Ганнусю.
Зустріч брата і сестри.
Тимчасове розлучення Павлуся і Ганнусі.
“За сестрою” план до 9 розділу
Перебування Павлуся і Ганнусі у дворищі хана, поки той шукував сина.
Девлет-гірей їде з сином додому.
Воля брату і сестрі.
Прохання Павлуся перед Девлет-гіреєм про звільнення Остапа Швидкого
Повернення на Україну
Україна, український народ, українська мова! Якi величнi, незрiвняннi нi з чим поняття!
Україна, як i українська мова, мають свою iсторiю. Україна... В одному цьому словi бринить жмуток смутку i краси, величi i слави, країна, де найбiльше люблять волю i довго не мали її, країна гарячої любовi до народу i чорної їй зради, вiкової героїчної боротьби за щастя, рiвноправнiсть, незалежнiсть.
Така ж доля спiткала i мову. I хоча український народ - один iз великих слов'янських народiв - був розтерзаний i пошматований впродовж тривалого часу мiж рiзними iмперiями, не визнаваний як нацiя, позбавлений полiтичних прав, можливостi будувати свою незалежну державу, позбавлений права на творення рiдної лiтератури, права на рiдне слово, не раз нависала над українцями загроза цiлковитого винищення. Але у вiдповiдь на приниження, гнiт, сваволю український народ творив свою iсторiю, культуру, плекав свою мову. I мова українська зацвiла, заграла. Володимир Самiйленко порiвнює мову з дорогим дiамантом. А чому б нi? Наша мова милозвучна, красива, багата, солов'їна... Її любили, розвивали, вiдгранювали, шлiфували талановитi митцi, мудрi володарi у царствi слова: Г. С. Сковорода, I. П. Котляревський, Г. Ф. Квiтка-Основ'яненко, Є. Гребiнка, Т. Г. Шевченко... Шевченкова мова - зразок найпильнiшої уваги творця до народного слова. Саме тому Великий Кобзар став основоположником нової української лiтературної мови, предтечею її сучасного розвитку. На струнах своєї поетичної бандури вiн вiдтворив чудовий мелос української мови, пiсенний її лад, багатство образних засобiв. Для Шевченка мова - це найцiннiший дарунок людини, талiсман її долi, таланту, безсмертя. Для нього мова була материнською пiснею i молитвою над колискою; шепотом гаю, величчю неба; ревом Днiпра i солов'їною пiснею, радiстю кохання, вiдчаєм покритки, жертовною любов'ю матерi; мужнiм покликом до борнi i свободи.
Словом можна вбити, можна повернути до життя:
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос - бiльш нiчого.
А серце б'ється - ожива,
Як їх почує!
Розумiння ролi мови в життi народу визначає й естетичне кредо Лесi Українки, М. Коцюбинського, М. Хвильового, А. Малишка. А ще П. Тичина та М. Рильський щедро висiвали добiрнi зерна свого поетичного слова на ниву української лiтературної мови; зерна проросли, збагатили словник, сповнили мову новими висловами.
Мабуть, не було жодного видатного поета чи письменника, який би вiд усього серця не покладав на неї найбiльших надiй, бо долю свого народу в майбутньому бачив невiдривно вiд долi рiдної мови, адже "найбiльше i найдорожче добро в кожного народу - це його мова", - говорив колись Панас Мирний.
Зараз Україна - незалежна держава. I вона, звiсно, повинна мати свою мову, повинна вiдродити її з розумом, повагою, вiдродити культуру, не поспiхом та указами, а серцем i бажанням людей, щоб ми щиро могли повторити за А. Малишком:
Буду я навчатись мови золотої
У трави-веснянки, у гори крутої,
В потiчка веселого, що постане рiчкою,
В пагiнця зеленого, що зросте смерiчкою.
Адже мова народна - це золотий запас душi народу, з якого виростаємо, яким живемо, завдяки якому маємо право милуватися i пишатися рiдним краєм, повторюючи слова М. Рильського:
Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братнiх мов.