ЗАВДАННЯ: Сформулюйте за текстом 5-6 запитань.Використовуючи ці запитання, складіть і запишіть діалог (10-12 реплік)за змістом прочитаного.
Я сів на лавку в скверику і усміхався деревам, сонцю, пошматованим хмарам і перехожим. Потім поруч зі мною сіла дівчина. Вона, теж радіючи всім єством, жадібно впивала очима красу надвечір'я...
— Чому ви посміхаєтесь?
Вона здивовано глянула на мене і відповіла:
— Хіба я знаю?
Ми сиділи і посміхалися всім і всьому, а я — трішечки — посміхався лише до неї, і вона — трішечки — посміхалася лише для мене. І нам було прекрасно і весело, і між нами не було нічого, крім німої щирості.
— Боже мій, до чого тепер безсоромна молодь! — зупинився біля нас перехожий, сповнений гніву.
Це був такий дисонанс у надвечірній радості, що різонув навіть мої немузикальні вуха. Але я посміхнувся йому й мовив:
— Це ви, мабуть, не про нас кажете…
— Ні, я про вас! — Перехожий аж тупнув ногою.
— Даруйте, але ми нічого не робимо.
— Хіба можна так зухвало показувати всьому світу своє щастя?
— У нас немає ніякого щастя, — посміхнулася йому дівчина. — У нас є тільки радість.
— І до того ж у кожного своя, — докинув я.
— Ви ображаєте людей, ви своєю поведінкою наводите тінь на теперішню молодь, — вичитував нас перехожий.
— Хіба посмішка може когось образити або накинути тінь? — допитувався я, хоч не сподівався ні якої відповіді.
Я знав, що він повчатиме нас, доки не зіпсує настрою і мені, і дівчині, і вечорові. А потім піде, задоволений собою так, ніби й насправді утнув щось дуже гарне.
— Ви, певне, думаєте, що ми закохані? — раптом запитала дівчина.
— У всякому разі, якісь там фіглі-міглі між вами є, і не треба ними муляти очі порядним людям.
— Та ми навіть незнайомі! — засміялася дівчина.
Від несподіванки він ледве не став кам'яним монументом.
— Як? Ви навіть не знайомі? І ви сидите поруч і посміхаєтесь одне одному перед очима цілого міста?
Мені здавалося, що він репне від гніву. Він так заходився шпарувати нас банальностями, що навіть сонце спіткнулося і нахромилося на вістря тополі. Я хотів уже заткнути вуха і сторчма кинутися куди влучу...
Патріотична ідея, боротьба проти половців, знайшла вияв у золотому слові Святослава.Дорікаючи Ігорю І Всеволоду за їх неубдуманий вчинок, Святослав сумує з приводу поразки, яка завдала багато горя усій Руській землі, скаржиться на те, що князі не хочуть допомагати йому у великій справі захисту рідної землі.
отже основна думка Золотого слова, це дорікання Ігорю та Всеволоду за їх необачність
Аналіз новели “Іmpromtu phantasie” стане в нагоді кожному десятикласникові при підготовці до уроку чи контрольної роботи. Тут викладено основне, що потрібно знати школяреві після прочитання твору. Занотуйте в зошит його тему, ідею та основну проблематику, аби краще орієнтуватися у відмінностях різних творів Ольги Кобилянської.
Зроблене багато років тому дослідження біографії письменниці переконує, що «певну автобіографічну (тут – “музичну”) інформацію в художній прозі Ольги Кобилянської не можуть суттєво доповнити ані її щоденник, ані її листи, ні автобіографії».
Саме з творів письменниці здогадуємось: її покликанням і мрією була музика, її улюбленим композитором був Ф. Шопен. Вона хотіла бути музикантом. Піаністкою. Перешкодою став брак коштів.
Однак очевидно: Кобилянська відчувала душевну спорідненість з Шопеном. Його музика була їй внутрішньо близька. І не тільки їй, а й іншим модерністам. Шопен (1810–1849), можна сказати, фізично належав першій половині ХІХ століття, а духовно другій половині, сучасному життю О. Кобилянської.
Так, з «Impromtu phantasie» Шопена Експромт», назву «Фанзазія» твір отримав по смерті музиканта) пов’язаний перший музичний епізод у прозі Кобилянської, перша вербалізація інструментального твору та його впливу на письменницю. Ідеться про повість «Людина». З цим музичним твором пов’язані і твори, про які ми говоримо сьогодні. Літературознавці називають ці твори «музичними» або «симфонічними».
Тема: Роздуми про мистецтво і його роль у житті людини, значення для формування духовності.
Свій твір «Impromtu phantasie» Ольга Кобилянська означує як нарис, таким чином, можливо, наголошує на певному його автобіографізмі, адже за визначенням ця жанрова форма належить швидше до публіцистичного стилю і, попри позбавленість чіткої та завершеної фабули, яка часто носить фрагментарний характер, передбачає зображення дійсних фактів, подій та конкретних людей. Зважаючи на глибокий ліризм твору, наповненість його засобами музичного мистецтва, його можна визначити як художній нарис).
Розповідь веде героїня, яка згадує «минулі літа і одну людину, яка була іще дитиною». Оповідачка надзвичайно чітко, до найменших деталей описує характер та зовнішні ознаки дитини: «ніжна, вразлива, немов мімоза, з сумовитими очима…». Попри те, що героїня говорить про маленьку людину в третій особі, з таких живих, ясних спогадів зрозуміло, що вона згадує себе в дитинстві. Силою, яка спричиняє бурю спогадів, психологічний вир в душі героїні, стають «торжественні, поважні звуки дзвонів».
Смілива, не терпить упокорення та приниження, має тонку душевну організацію; відчуває навколишній світ у тонах і барвах.
У віці 10 років, коли молодий аристократ налаштовував фортепіано і передбачав щасливе творче майбутнє дівчини, яке, як ми бачимо, не справдилось. Дитячі спогади весь час живуть в ній, вона не уявляє життя без музики, яка будить у ній дивовижні почуття).
Таке асоціативне сприймання музики було і в О. Кобилянської.
Природа, подібно до музику, тонко впливає на дівчину. Ці дві стихії – музика і природа – поєднуючись, зливаються в одну барву; вони захоплюють героїну, хвилюють, будять багату гаму відчуттів.
Зрозуміло, що авторка надає значного смислового навантаження звуковому образу, адже він генерує подальше розгортання сюжету художнього твору.
Музика для героїні О. Кобилянської найдосконаліший засіб вираження переживань, страждань, поривань і прагнень, коли для вираження почуттів бракує слів.
Объяснение: