Носов микола миколайович носов микола миколайович він відомий, в першу чергу, як письменник для дітей, особливо як автор творів про незнайку, народився він у києві, 23 листопада 1908 року. дитинство своє провів у ірпені, селищі поблизу києва, там і пішов в гімназію. вже в гімназії він почав захоплюватися театром, фотографією, електротехнікою, пробував займатися музикою. через революції його сім'я втратила стабільний заробіток, тому хлопчик змушений був йти працювати з 14 років: був косарем, торговцем газет, землекопом , візником колод і просто чорноробом. вже в гімназії він, поряд із заняттями музикою, співом, аматорським театром, захоплювався і точними науками. також юнак цікавився хімією, шахами, радіоаматорством, електротехнікою, фотографією. вже в ті часи носов складав для рукописного журналу "ікс". юність письменника припала на непрості часи в нашій історії. носов встиг попрацювати чорноробом, торговцем газет, землекопом, косарем, візником колод. незабаром оповідання носова друкуються в одному з найбільш відомих у той час журналів — "мурзилке". після школи він збирався стати хіміком, з одним навіть зробив на горищі свого будинку лабораторію. але доля вирішила по-іншому: у 19 років микола став студентом київського художнього інституту, а в 1929 році вирішив перевестися в московський інститут кінематографії. після його закінчення (в 1932 році) він працював як постановник і режисер навчальних, наукових та мультиплікаційних фільмів до 1985 року. під час великої вітчизняної війни микола носов займався важливою справою: знімав фільми для наших солдатів, за це його нагородили бойовим орденом червоної зірки. початок його письменницької біографії було незвичайним і письменником він став як би випадково: коли у нього народився син, доводилося розповідати йому багато казок. син підростав і вимагав нових і нових казок. так носов почав вигадувати різні історії не тільки для сина, але і для його друзів. одного разу миколи миколайовича носова запитали, чому він став письменником: “я став дитячим письменником тому, що, коли я виріс мені взагалі захотілося стати письменником. а стати письменником мені захотілося тому, що у мене була цікава життя, і у мене було про що розповісти людям". у самому справі, н.носову "було про що розповісти людям". він багато знав, мав від природи різноманітними талантами і багато що в житті йому довелося випробувати. він був всебічно розвиненою людиною. він почав писати і публікувати з 1938 року такі оповідання як: наприклад, «мишкова каша», «огірки», «жива капелюх», «фантазери», «витівники» і т. д. всі його твори вчать дітей чуйності, чесності, любові до праці; вони засуджують грубість, марнославство, заздрість. я думаю, і ви полюбите його твори, вони вам сподобаються. головними героями оповідань є хлопці, школярі, маленькі діти. носов дуже любив спостерігати за іграми дітей, йому їхня безпосередність, їх фантазії, вигадки, витівки. найбільш відомі та улюблені читачами твори миколи носова – казки про незнайку. микола миколайович писав також сатиричні (статті про російському алфавіті, літературі, стосунки батьків і дітей, викладачів і учнів), автобіографічні твори. помер письменник у 1976 році, 26 липня, в москві. виявляється, найперше оповідання він написав свого синочка. відніс в журнал "мурзилка". розповідь надрукували. за цим оповіданням пішли інші. вам хочеться дізнатися як називався перший твір носова? з цифр складіть слово. подробнее - на -
ответ:Повістю "Маруся" Г. Квітка-Основ'яненко хотів переконати упередженого читача, що можливості української мови не вичерпуються бурлеском, що нею можна передати відтінки почуттів, розчулити читача та змусити його співпереживати героям. Але завдяки своєму талановитому перу та добрій обізнаності з народним життям письменник виконав ще одне завдання: майстерно змалював селянський побут, українські обряди та звичаї, втілив у повісті світоглядні уявлення та психологію українського селянина.
Цілком відповідно до народних уявлень про ідеальну сімейну пару зображені Наум та Настя, батьки Марусі — головної героїні повісті. Добрий, працьовитий Наум — не п'яниця, не брехун, богобоязливий. Настя у всьому покірна чоловікові, догідлива, невтомна. Дочка їхня Маруся — і красуня, і розумниця, і роботяща, і слухняна, і скромна.
Відтворюючи побут цієї бездоганної родини, автор докладно змальовує їхні клопоти по господарству, що зумовлені потребами добропорядної селянської сім'ї. Він детально описує їхній одяг (юпка, запаска, плахта, свитка, жупан, крайка) та страви, окремо зупиняючись на обрядових, що мали бути на святковому столі. Так, у великодньому кошику Марусі бачимо паску, печеного баранця, порося, крашанки, ковбасу, сало, сіль. До обіднього столу, крім цього, подають борщ, яловичину, юшку із хляками, баранину та молочну кашу.
Крім Великодня, Квітка-Основ'яненко в повісті описав також родинні свята (сватання, весілля) та поховальний обряд. У сценах сватання відтворені ритуальні словесні формули, традиційні символічні форми згоди чи відмови молодої (колупання печі або гарбуз). Письменник не обминає увагою українське весілля, детально описуючи одруження Марусиної подруги. Бачимо тут і звичай за дружок та бояр, і "цятання горішками", і пришивання та викуп "квітки", і жартівливі переспіви, і ритуальні дії щодо мол
б життя селян визначав їх поведінку. У селі всі близько знають один одного, тому те, "що скажуть люди", не байдуже героям. Вони поводяться, як передбачає традиція, "як слід поводитись". Ці життєві устої формувалися сторіччями, і нікому з героїв навіть на думку не спадає порушувати їх. Тому, приймаючи залицяння Василя, Маруся не порушує народних уявлень про те, як повинна тримати себе "дівка на виданні".
Так само живуть і батьки Марусі. Навіть коли їх приголомшила смерть доньки, вони з акуратністю та обов'язковістю виконали всі найдрібніші ритуальні моменти похорону (з чіплянням квіточок до очіпків свашок, пришиванням шовкових квітів на шапки бояр, найманням голосільниць і таким іншим). Здавалось би, у такому горі зайвими є подібні клопотання. Проте традиція вища за окремих людей, вона втілює в собі практичний народний глузд: Марусю повинні згадати добрим словом не лише за те, як вона жила, але і за те, як провели її рідні в останню путь.
Доля завдала тяжкого удару старим батькам, але Наум з Настею, знемагаючи від болю й сліз, незмінно дякують Господу за доброту та велику милість, що забрав до себе їхню донечку в янголи небесні. Воля Божа для селян незбагненна, але віра в доцільність всього, що відбувається, була для них єдиною можливістю не опустити руки, а продовжувати жити і працювати.
Цей практичний підхід випливав з життя селянства, змістом якого було працювати, працювати і знову працювати.
Втративши Марусю, Наум та Настя, будучи людьми заможними та не маючи спадкоємця, могли би проживати потихеньку надбане добро. Проте така риса не притаманна українському селянину, який зріднився із землею, зі своїм господарством — і втрачає сенс життя, коли перестає працювати. Тому Наум з Настею і далі невсипущо працюють, роздаючи результати своїх трудів на церкву та на старців божих...
Змальовуючи в повісті "Маруся" життя та побут українського селянства, Григорій Квітка-Основ'яненко виявив справжнє знання народної психології та культури, усього, що наповнювало селянські будні та урізноманітнювало й прикрашало їхні свята.
ответ:Повістю "Маруся" Г. Квітка-Основ'яненко хотів переконати упередженого читача, що можливості української мови не вичерпуються бурлеском, що нею можна передати відтінки почуттів, розчулити читача та змусити його співпереживати героям. Але завдяки своєму талановитому перу та добрій обізнаності з народним життям письменник виконав ще одне завдання: майстерно змалював селянський побут, українські обряди та звичаї, втілив у повісті світоглядні уявлення та психологію українського селянина.
Цілком відповідно до народних уявлень про ідеальну сімейну пару зображені Наум та Настя, батьки Марусі — головної героїні повісті. Добрий, працьовитий Наум — не п'яниця, не брехун, богобоязливий. Настя у всьому покірна чоловікові, догідлива, невтомна. Дочка їхня Маруся — і красуня, і розумниця, і роботяща, і слухняна, і скромна.
Відтворюючи побут цієї бездоганної родини, автор докладно змальовує їхні клопоти по господарству, що зумовлені потребами добропорядної селянської сім'ї. Він детально описує їхній одяг (юпка, запаска, плахта, свитка, жупан, крайка) та страви, окремо зупиняючись на обрядових, що мали бути на святковому столі. Так, у великодньому кошику Марусі бачимо паску, печеного баранця, порося, крашанки, ковбасу, сало, сіль. До обіднього столу, крім цього, подають борщ, яловичину, юшку із хляками, баранину та молочну кашу.
Крім Великодня, Квітка-Основ'яненко в повісті описав також родинні свята (сватання, весілля) та поховальний обряд. У сценах сватання відтворені ритуальні словесні формули, традиційні символічні форми згоди чи відмови молодої (колупання печі або гарбуз). Письменник не обминає увагою українське весілля, детально описуючи одруження Марусиної подруги. Бачимо тут і звичай за дружок та бояр, і "цятання горішками", і пришивання та викуп "квітки", і жартівливі переспіви, і ритуальні дії щодо мол
б життя селян визначав їх поведінку. У селі всі близько знають один одного, тому те, "що скажуть люди", не байдуже героям. Вони поводяться, як передбачає традиція, "як слід поводитись". Ці життєві устої формувалися сторіччями, і нікому з героїв навіть на думку не спадає порушувати їх. Тому, приймаючи залицяння Василя, Маруся не порушує народних уявлень про те, як повинна тримати себе "дівка на виданні".
Так само живуть і батьки Марусі. Навіть коли їх приголомшила смерть доньки, вони з акуратністю та обов'язковістю виконали всі найдрібніші ритуальні моменти похорону (з чіплянням квіточок до очіпків свашок, пришиванням шовкових квітів на шапки бояр, найманням голосільниць і таким іншим). Здавалось би, у такому горі зайвими є подібні клопотання. Проте традиція вища за окремих людей, вона втілює в собі практичний народний глузд: Марусю повинні згадати добрим словом не лише за те, як вона жила, але і за те, як провели її рідні в останню путь.
Доля завдала тяжкого удару старим батькам, але Наум з Настею, знемагаючи від болю й сліз, незмінно дякують Господу за доброту та велику милість, що забрав до себе їхню донечку в янголи небесні. Воля Божа для селян незбагненна, але віра в доцільність всього, що відбувається, була для них єдиною можливістю не опустити руки, а продовжувати жити і працювати.
Цей практичний підхід випливав з життя селянства, змістом якого було працювати, працювати і знову працювати.
Втративши Марусю, Наум та Настя, будучи людьми заможними та не маючи спадкоємця, могли би проживати потихеньку надбане добро. Проте така риса не притаманна українському селянину, який зріднився із землею, зі своїм господарством — і втрачає сенс життя, коли перестає працювати. Тому Наум з Настею і далі невсипущо працюють, роздаючи результати своїх трудів на церкву та на старців божих...
Змальовуючи в повісті "Маруся" життя та побут українського селянства, Григорій Квітка-Основ'яненко виявив справжнє знання народної психології та культури, усього, що наповнювало селянські будні та урізноманітнювало й прикрашало їхні свята.
Объяснение: