епітети: таємничий , чистих строях, тривожні, таємничі тощо. метафори: блискавиці облітають , молитва плине земля здригається тощо.
тухля ‑ мальовниче гірське село, в якому письменник бував не раз, а біля криниці, де пив воду, й зараз стоїть йому пам’ятник. своє захоплення мальовничими крає карпатського села франко переніс у повість «захар беркут».
на початку твору письменник проводить паралель між тухольщиною xiii століття й сучасними йому крає. яскравими епітетами він передає красу, яку не здатна змінити людська рука: лазурове чисте повітря, стрімкі пригірки, чаруюча гармонія природи. але часи змінилися і, описуючи гори, франко вживає порівняння й метафори, що наповнені болем за понівечений край: ліси, «мов сніг на сонці, стопилися, зріділи»; лісоруби, «мов невмирущий черв, підгризаючи та підтинаючи красу тухольських гір», знищують столітні ялиці та смереки. та найбільше змінилися люди. ряд епітетів влучно характеризує сучасних франкові горян: «народ нужденний, прибитий, понурий, чужих несмілий і недотепний»
повість «захар беркут» так наповнена різноманітними художніми засобами, що перед читачем постають яскраві зорові образи й картини. особливо яскраві художні засоби використав франко для характеристики зрадника тугара вовка і керівника тухольської громади захара беркута.
тугар вовк ‑ «мужчина, як дуб». використовуючи епітети, метафори, порівняння, і. франко малює перед читачем образ зрадника рідного краю, який поступово втрачає людську подобу. «плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим чорним волоссям», він нагадує злющого ведмедя. спілкуючись з максимом, боярин «гірко, їдовито всміхався», «лице його було недобре, аж синє, зуби йому заціпило». перед громадою він виступає «гордим безпечним поступом», а почувши голос митька вояка, який хотів свідчити проти боярина, стрепенувся, «мов стрілою поражений» на слова старого воїна тугар вовк «ревнув», і «грізний, червоний з люті» зарубав того, хто гідно бився з монголами у війську боярина. перейшовши на бік ворогів, тугар вовк дивився на , і «кровавий відблиск огні робив його лице страшним і диким і меркотів на його шоломі, немов обливав те лице кровавим вінцем». опинившись серед монгольських наметів, боярин «сидів тепер якийсь невеселий: його рішуче серце тисли, очевидно, якісь важкі думки». він уважно дивився, «як догорали червоні, мов розжарене залізо, поліна».
зовсім інші фарби знаходить і франко для характеристики захара беркута ‑ втілення «правдивого образу тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про які говорять нам тисячолітні пісні та перекази». захар беркут — «се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець». він уже не працював у полі, не ловив звіра, не ганяв овець на полонини, але, незважаючи на глибоку старість, щовесни працював у саду, займався пасікою, збирав цілющі трави. ціллю всього його життя був спокій і добробут громади. «мов старовинний дуб-велетень, стояв захар беркут серед молодого покоління і міг тепер бачити плоди своєї довголітньої діяльності. мов одна душа, стояла тухольська громада дружно в праці, в радощах і в горі». тухольці й жителі близьких і дальніх поселень знали старого беркута не лише як цілителя, але й не менше ‑ як порадника, котрий «як заговорить, то немов бог тобі в серце вступає». у найвідповідальніші моменти слова патріарха звучать так грізно й піднесено, що приглушують шум водоспаду, який, «мов живий стовп кришталю», стояв над головами громади. коли тухольці за порадою старого беркута завалили величезним каменем сторожем потічок, захар, мов молодець, оглянув положення обваленого каменя», а далі звернувся до сонця. якому за старим звичаєм поклонявся, і «слова його, гарячі, могучі, тремтіли у .свіжім раннім повітрі».
захар беркут не пристав на пропозицію монголів і не випустив ворогів із котловини в обмін на життя свого сина максима. коли всі подумали, що хлопець загинув, «старий захар, досі такий сильний і незламний, тепер тремтів, мов мала дитина, і, закривши лице руками, ридав тяжко», а побачивши сина поряд із мирославою, «захар глядів на молоду пару ясними, радісними очима».
захар беркут і тугар вовк ‑ це два різні, протилежні світи. щоб протиставити ці два образи, франко використав такі тропи й фігури, які й без додаткових коментарів автора можливість читачеві побачити всю велич патріарха і ницість зрадника рідного краю.
Украïнський фольклор багатий i рiзноманiтний. Вiн створювався протягом багатьох столiть. У фольклорi вiдображено iсторiю, побут й духовне обличчя украïнського народу. Народна творчiсть має в основi розмовну мову, яка має своï особливостi, наголоси, iнтонацiï. Думи i балади - яскравi зразки фольклору.
Думи - жанр героïчного лiро-епосу, який виконували мандрiвнi спiвцi. В них розповiдається про видатнi iсторичнi подiï в Украïнi, про боротьбу украïнського народу проти iноземних загарбникiв. У думах народ створив образи мужнiх, благородних i сильних духом героïв, якi заради своєï свободи готовi йти на смерть. У багатьох випадках думи створювалися пiсля якихось важливих подiй. Виконавцi народних дум - це кобзарi та лiрники, якi ходили мiстами i селами, спiвали дум пiд акомпанемент своïх iнструментiв. Самi вони називали думи "козацькими пiснями", "поважними пiснями". Навiть деякi украïнськi письменники перекладали ïх iншими мовами, вели дослiдження текстiв. На формування дум впливали казки, легенди, перекази, давньоруськi билини. В умовах постiйних тривог, викликаних нашестями загарбникiв, з'являються думи "Маруся Богуславка", "Самiйло Кiшка", "Козак Голота".
Але серед украïнського епосу були думи, якi розповiдали про родиннi стосунки: мiж батьками i дiтьми, братами i сестрами: "Бiдна вдова i три сини", "А в недiлю-пораненьку...", "Проводи козака". Вони мали неабияку популярнiсть серед слухачiв i виконавцiв.
лiро-епiчнi твори з яскравим сюжетом, що мають трагiчну або фантастичну розв'язку. Вони були джерелом художньоï лiтератури, iз якого черпали мотиви i настроï Тарас Шевченко, Iван Франко, Леся Украïнка. Мотиви балад були рiзнi: туга за нареченою, вбитий на вiйнi козак, почуття дiвчини, з яких насмiялися, зле чарiвництво та прокльони свекрухи на адресу молодоï невiстки, зрада i помста. Украïнськi балади-пiснi вiдображають свiтобачення i уявлення рiзних поколiнь, ïх зв'язок з природою: Персонажi балад представленi символами. Син, якого прокляла матiр, стає явором, невiстка, яку зненавидiла свекруха, - тополею. Дiвчина може перетворитися на пташку, а козацька смерть представляється в iнших образах: "в головах ворон кряче, а в нiженьках коник плаче", є образи ясного сокола, сизого голуба, сивоï зозулi.
Трапляються у баладах казковi мотиви, дуже поширена гiпербола, що стосується фiзичноï сили героïв.
Однiєю рукою та тисячу татар поклав, А другою - ще три тисячi.
Дуже популярною баладою серед украïнцiв є балада "Ой не ходи, Грицю", ïï сюжет обiгрувався рiзними поетами, серед яких була Лiна Костенко, Михайло Старицький.
Скiльки б не минуло столiть, балади i думи не перестануть цiкавити нас. Кожен зможе знайти в них щось цiкаве. Збирачi фольклору й досi мандрують мiстами й селами, записують цiкавi тексти дум, пiсень, балад, прислiв'ïв i приказок. Дуже радує й те, що в наш час украïнська сцена, театр, молодi виконавцi звертаються до народного епосу, знаходять у ньому щось своє.
епітети: намулистий, стрiмкий, тiсний, гiрський
епітети: таємничий , чистих строях, тривожні, таємничі тощо. метафори: блискавиці облітають , молитва плине земля здригається тощо.
тухля ‑ мальовниче гірське село, в якому письменник бував не раз, а біля криниці, де пив воду, й зараз стоїть йому пам’ятник. своє захоплення мальовничими крає карпатського села франко переніс у повість «захар беркут».
на початку твору письменник проводить паралель між тухольщиною xiii століття й сучасними йому крає. яскравими епітетами він передає красу, яку не здатна змінити людська рука: лазурове чисте повітря, стрімкі пригірки, чаруюча гармонія природи. але часи змінилися і, описуючи гори, франко вживає порівняння й метафори, що наповнені болем за понівечений край: ліси, «мов сніг на сонці, стопилися, зріділи»; лісоруби, «мов невмирущий черв, підгризаючи та підтинаючи красу тухольських гір», знищують столітні ялиці та смереки. та найбільше змінилися люди. ряд епітетів влучно характеризує сучасних франкові горян: «народ нужденний, прибитий, понурий, чужих несмілий і недотепний»
повість «захар беркут» так наповнена різноманітними художніми засобами, що перед читачем постають яскраві зорові образи й картини. особливо яскраві художні засоби використав франко для характеристики зрадника тугара вовка і керівника тухольської громади захара беркута.
тугар вовк ‑ «мужчина, як дуб». використовуючи епітети, метафори, порівняння, і. франко малює перед читачем образ зрадника рідного краю, який поступово втрачає людську подобу. «плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим чорним волоссям», він нагадує злющого ведмедя. спілкуючись з максимом, боярин «гірко, їдовито всміхався», «лице його було недобре, аж синє, зуби йому заціпило». перед громадою він виступає «гордим безпечним поступом», а почувши голос митька вояка, який хотів свідчити проти боярина, стрепенувся, «мов стрілою поражений» на слова старого воїна тугар вовк «ревнув», і «грізний, червоний з люті» зарубав того, хто гідно бився з монголами у війську боярина. перейшовши на бік ворогів, тугар вовк дивився на , і «кровавий відблиск огні робив його лице страшним і диким і меркотів на його шоломі, немов обливав те лице кровавим вінцем». опинившись серед монгольських наметів, боярин «сидів тепер якийсь невеселий: його рішуче серце тисли, очевидно, якісь важкі думки». він уважно дивився, «як догорали червоні, мов розжарене залізо, поліна».
зовсім інші фарби знаходить і франко для характеристики захара беркута ‑ втілення «правдивого образу тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про які говорять нам тисячолітні пісні та перекази». захар беркут — «се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець». він уже не працював у полі, не ловив звіра, не ганяв овець на полонини, але, незважаючи на глибоку старість, щовесни працював у саду, займався пасікою, збирав цілющі трави. ціллю всього його життя був спокій і добробут громади. «мов старовинний дуб-велетень, стояв захар беркут серед молодого покоління і міг тепер бачити плоди своєї довголітньої діяльності. мов одна душа, стояла тухольська громада дружно в праці, в радощах і в горі». тухольці й жителі близьких і дальніх поселень знали старого беркута не лише як цілителя, але й не менше ‑ як порадника, котрий «як заговорить, то немов бог тобі в серце вступає». у найвідповідальніші моменти слова патріарха звучать так грізно й піднесено, що приглушують шум водоспаду, який, «мов живий стовп кришталю», стояв над головами громади. коли тухольці за порадою старого беркута завалили величезним каменем сторожем потічок, захар, мов молодець, оглянув положення обваленого каменя», а далі звернувся до сонця. якому за старим звичаєм поклонявся, і «слова його, гарячі, могучі, тремтіли у .свіжім раннім повітрі».
захар беркут не пристав на пропозицію монголів і не випустив ворогів із котловини в обмін на життя свого сина максима. коли всі подумали, що хлопець загинув, «старий захар, досі такий сильний і незламний, тепер тремтів, мов мала дитина, і, закривши лице руками, ридав тяжко», а побачивши сина поряд із мирославою, «захар глядів на молоду пару ясними, радісними очима».
захар беркут і тугар вовк ‑ це два різні, протилежні світи. щоб протиставити ці два образи, франко використав такі тропи й фігури, які й без додаткових коментарів автора можливість читачеві побачити всю велич патріарха і ницість зрадника рідного краю.
Объяснение:
Украïнський фольклор багатий i рiзноманiтний. Вiн створювався протягом багатьох столiть. У фольклорi вiдображено iсторiю, побут й духовне обличчя украïнського народу. Народна творчiсть має в основi розмовну мову, яка має своï особливостi, наголоси, iнтонацiï. Думи i балади - яскравi зразки фольклору.
Думи - жанр героïчного лiро-епосу, який виконували мандрiвнi спiвцi. В них розповiдається про видатнi iсторичнi подiï в Украïнi, про боротьбу украïнського народу проти iноземних загарбникiв. У думах народ створив образи мужнiх, благородних i сильних духом героïв, якi заради своєï свободи готовi йти на смерть. У багатьох випадках думи створювалися пiсля якихось важливих подiй. Виконавцi народних дум - це кобзарi та лiрники, якi ходили мiстами i селами, спiвали дум пiд акомпанемент своïх iнструментiв. Самi вони називали думи "козацькими пiснями", "поважними пiснями". Навiть деякi украïнськi письменники перекладали ïх iншими мовами, вели дослiдження текстiв. На формування дум впливали казки, легенди, перекази, давньоруськi билини. В умовах постiйних тривог, викликаних нашестями загарбникiв, з'являються думи "Маруся Богуславка", "Самiйло Кiшка", "Козак Голота".
Але серед украïнського епосу були думи, якi розповiдали про родиннi стосунки: мiж батьками i дiтьми, братами i сестрами: "Бiдна вдова i три сини", "А в недiлю-пораненьку...", "Проводи козака". Вони мали неабияку популярнiсть серед слухачiв i виконавцiв.
лiро-епiчнi твори з яскравим сюжетом, що мають трагiчну або фантастичну розв'язку. Вони були джерелом художньоï лiтератури, iз якого черпали мотиви i настроï Тарас Шевченко, Iван Франко, Леся Украïнка. Мотиви балад були рiзнi: туга за нареченою, вбитий на вiйнi козак, почуття дiвчини, з яких насмiялися, зле чарiвництво та прокльони свекрухи на адресу молодоï невiстки, зрада i помста. Украïнськi балади-пiснi вiдображають свiтобачення i уявлення рiзних поколiнь, ïх зв'язок з природою: Персонажi балад представленi символами. Син, якого прокляла матiр, стає явором, невiстка, яку зненавидiла свекруха, - тополею. Дiвчина може перетворитися на пташку, а козацька смерть представляється в iнших образах: "в головах ворон кряче, а в нiженьках коник плаче", є образи ясного сокола, сизого голуба, сивоï зозулi.
Трапляються у баладах казковi мотиви, дуже поширена гiпербола, що стосується фiзичноï сили героïв.
Однiєю рукою та тисячу татар поклав, А другою - ще три тисячi.
Дуже популярною баладою серед украïнцiв є балада "Ой не ходи, Грицю", ïï сюжет обiгрувався рiзними поетами, серед яких була Лiна Костенко, Михайло Старицький.
Скiльки б не минуло столiть, балади i думи не перестануть цiкавити нас. Кожен зможе знайти в них щось цiкаве. Збирачi фольклору й досi мандрують мiстами й селами, записують цiкавi тексти дум, пiсень, балад, прислiв'ïв i приказок. Дуже радує й те, що в наш час украïнська сцена, театр, молодi виконавцi звертаються до народного епосу, знаходять у ньому щось своє.