Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.
кожен повноцінний народ має власну історію, культуру, цінності. до таких цінностей ми, як правило, зараховуємо фольклор, легенди, священні книги. але навіщо нам сьогодні знати про священні книги? я вважаю, що роль священних книг у житті людини неоціненна. вони нам знання, розвиватися духовно. це те, що підживлює народ зсередини. такі книги розпові про історичні події, людей, посланців всевишнього. у світі існує три таких письма – веди, біблія й коран. наприклад, веди – це пам’ятка індійської культури. означає вона «священне знання». релігія вед – це художні образи, до яких впродовж багатьох віків звертаються митці. ще однією священною книгою є коран – основа мусульманської релігії. це своєрідна збірка проповідей мухаммеда, яка впливає на культуру народів сходу. ну і, звичайно, біблія – наша священна пам’ятка літератури. у перекладі з грецької означає «книга». це єдиний і неповторний символ усього християнського народу. хоч ми й сприймаємо його, як єдиний текст, та відомо, що біблія писалася різними авторами й у різний період часу та навіть різними мовами. вона увібрала в себе історичні події святих, гімни, повчання, афоризми та багато іншого. та найголовніше – заповіді божі. саме вони впродовж віків наставляють народ на праведне життя. хоч ці писання на перший погляд різні, та головною метою є усвідомити людині світ, самого себе, відкрити душу. священні книги людства як пам’ятки культури і джерело літератури вже багато століть несуть мудрість та вчать від найменших до найстарших основним цінностям у житті. кожен епізод, образ спонукає до праведного життя. це справжній духовний досвід минулих поколінь. тому загальнокультурне значення священних книг є неоціненним.
Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.
кожен повноцінний народ має власну історію, культуру, цінності. до таких цінностей ми, як правило, зараховуємо фольклор, легенди, священні книги. але навіщо нам сьогодні знати про священні книги? я вважаю, що роль священних книг у житті людини неоціненна. вони нам знання, розвиватися духовно. це те, що підживлює народ зсередини. такі книги розпові про історичні події, людей, посланців всевишнього. у світі існує три таких письма – веди, біблія й коран. наприклад, веди – це пам’ятка індійської культури. означає вона «священне знання». релігія вед – це художні образи, до яких впродовж багатьох віків звертаються митці. ще однією священною книгою є коран – основа мусульманської релігії. це своєрідна збірка проповідей мухаммеда, яка впливає на культуру народів сходу. ну і, звичайно, біблія – наша священна пам’ятка літератури. у перекладі з грецької означає «книга». це єдиний і неповторний символ усього християнського народу. хоч ми й сприймаємо його, як єдиний текст, та відомо, що біблія писалася різними авторами й у різний період часу та навіть різними мовами. вона увібрала в себе історичні події святих, гімни, повчання, афоризми та багато іншого. та найголовніше – заповіді божі. саме вони впродовж віків наставляють народ на праведне життя. хоч ці писання на перший погляд різні, та головною метою є усвідомити людині світ, самого себе, відкрити душу. священні книги людства як пам’ятки культури і джерело літератури вже багато століть несуть мудрість та вчать від найменших до найстарших основним цінностям у житті. кожен епізод, образ спонукає до праведного життя. це справжній духовний досвід минулих поколінь. тому загальнокультурне значення священних книг є неоціненним.