вій знаменитий «Заповіт» Тарас Шевченко написав 25 грудня 1845р. в м.Переяславі під час важкої хвороби. У грудні 1845р. Шевченко гостював на Переяславщині у поміщика-декабриста С.Н. Самойлова і тяжко захворів. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. Самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в Переяслав до Козачковського. Тяжко було в дорозі, нелегше і по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хотілося умирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути готовому, якщо раптом смерть, то треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючії хворобу, якось підвівся і ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова: Як умру, то поховайте Мене... Отакі події наштовхнули Шевченка до написання «Заповіту». Але поштовх ще не є причиною. Якби тільки хвороба поета була причиною, то ми мали б суто особистий, так би мовити, приватний, а не громадянський заповіт. Насправді ж вірш був викликаний суспільно-політичними умовами життя країни в 30-40-х роках XIX століття, сповнений глибокого революційного змісту. Поет викриває соціальне зло, про яке спочатку наслухався, а потім побачив на власні очі в 1843-1845 рр. Відвідавши знедолену свою Вітчизну, проїхавши сотні сіл Полтавщини і Київщини, він чув відгомін спалахів селянських повстань по Україні. Побувавши і в панських палацах, і в мужицьких хатинках, він побачив, що пани влаштували собі рай, а селянам — пекло. Він побачив усе, вислухав усіх зробив висновок: ...вставайте, кайдани порвіте.
«Хотіла б я піснею стати» аналіз Тема: бажання ліричної героїні вірша стати піснею, яка була б відомою в усьому світі. Ідея: возвеличення прагнення творити красу і дарувати всім щастя. Основна думка: пісня допомагає кожному мріяти про щастя, радість, долати життєві труднощі. Жанр: лірична сповідь. Художні засоби «Хотіла б я піснею стати» Епітети: «ясна хвилина, «ясні зорі”», «спів дзвінкий», «хвилі прозорі», «море хибне», «щастя таємне»; Метафори: «вітер розносив луну», «поминути співом», «упасти на хвилі», «лунами мрії»; Повтори: «ясніші… яснії», «гучніше… гучне», «мої…», «моє…»; Порівняння: «Ясніші, ніж зорі яснії»; «Гучніші, ніж море гучне». Леся Українка мала могутню зброю — багату уяву, палке серце, величезний талант. Тому й захотілося їй стати піснею, щоб вільно по світу літати, допомагати людям у горі й радіти з ними в радості. Ліричну героїню ваблять стихії, їй хочеться вітром літати від ясних зір до глибокого моря. Має вона й свої таємниці, «щастя… таємне», яке засіяє разом із нею ясніше ясної зорі й гучніше, ніж море. У вірші багато інверсій, епітетів, які увиразнюють основну думку.
