О. Довженко в своєму оповіданні "Воля до життя" змалював звичайних людей у екстремальній ситуації.
Основою цього оповідання було саме життя воєнних років.
Головний герой твору — звичайний боєць Іван Кармалюк. Важко поранений, він усіма силами намагається вижити: незважаючи на біль, затискає розірвану артерію, бореться з газовою гангреною, навіть коли вже майже не має пульсу. Зрозумівши, що програє битву зі смертю, цей звичайний рядовий боєць, який вже не мав сил, прийшов до перев'язочної з вимогою: "Жить хочу! Дайте мені перев'язку і все, що треба!". І ця сила волі врятувала бійця.
Не дивно, що хірург, який за чотирнадцять місяців на фронті звик до терпеливої мовчазної покори поранених, був вражений силою протесту Івана Кармалюка так сильно, що забув про втому. "З хірургом сталось щось дивне. Він ніби весь переродився, почав працювати весело, з надзвичайною енергією,... з надзвичайним натхненням і любов'ю. Ніколи ще не хотілось йому так палко врятувати життя людині, як зараз". Лікар милується з Кармалюка. Звичайний хлопець здається йому велетнем, сила якого помножує силу самого хірурга.
І після порятунку пораненого лікар зворушливо дякує йому за те, що той навчив його жити, допоміг розгледіти душевну силу людини на війні: "Людина на війні — це воля... Скільки волі, стільки й людини".
Мені здається, що воля до життя однієї людини може надихнути багатьох, а один героїчний вчинок — надихнути на подвиг безліч людей. І взагалі, на мою думку, найважливіший бій людини — це битва з самим собою, зі своєю слабкістю, страхом, безвольністю. І жодне лихо в цьому житті не зламає того, хто виграв цей бій.
Окрім того, знали Захара ще й як "чудового лікаря, що лічить рани і всілякі болісті, але й не менше як чудового бесідника та порадника, котрий "як заговорить, то немов Бог тобі в серце вступає", а як порадить чи то одному чоловікові, чи цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі ліпшої радине придумають".
Дивує його відданість громаді. Захар не лише слідкує за дотриманням законів співжиття громади, але й сам суворо дотримується їх. Заради порятунку громади він ладен пожертвувати навіть найдорожчим, що у нього було, — власним сином Максимом.
А ще Захар Беркут вірний законам пращурів. Він надзвичайно близький до природи, завжди просить до у неї. Перед боєм з монголами він звернувся до світила з такими словами: "Сонце, великий преясний володарю світа! Відвічний опікуне всіх добрих і чистих душею! Зглянься на нас!... Сонце, я поклоняюсь тобі, як діди наші поклонялися, і молюсь до тебе всім серцем: дай нам побідити!".
Наприклад твір"Сила волі"
Объяснение:
Краткий зміст:О. Довженко в своєму оповіданні "Воля до життя" змалював звичайних людей у екстремальній ситуації.
Основою цього оповідання було саме життя воєнних років.
Головний герой твору — звичайний боєць Іван Кармалюк. Важко поранений, він усіма силами намагається вижити: незважаючи на біль, затискає розірвану артерію, бореться з газовою гангреною, навіть коли вже майже не має пульсу. Зрозумівши, що програє битву зі смертю, цей звичайний рядовий боєць, який вже не мав сил, прийшов до перев'язочної з вимогою: "Жить хочу! Дайте мені перев'язку і все, що треба!". І ця сила волі врятувала бійця.
Не дивно, що хірург, який за чотирнадцять місяців на фронті звик до терпеливої мовчазної покори поранених, був вражений силою протесту Івана Кармалюка так сильно, що забув про втому. "З хірургом сталось щось дивне. Він ніби весь переродився, почав працювати весело, з надзвичайною енергією,... з надзвичайним натхненням і любов'ю. Ніколи ще не хотілось йому так палко врятувати життя людині, як зараз". Лікар милується з Кармалюка. Звичайний хлопець здається йому велетнем, сила якого помножує силу самого хірурга.
І після порятунку пораненого лікар зворушливо дякує йому за те, що той навчив його жити, допоміг розгледіти душевну силу людини на війні: "Людина на війні — це воля... Скільки волі, стільки й людини".
Мені здається, що воля до життя однієї людини може надихнути багатьох, а один героїчний вчинок — надихнути на подвиг безліч людей. І взагалі, на мою думку, найважливіший бій людини — це битва з самим собою, зі своєю слабкістю, страхом, безвольністю. І жодне лихо в цьому житті не зламає того, хто виграв цей бій.
Окрім того, знали Захара ще й як "чудового лікаря, що лічить рани і всілякі болісті, але й не менше як чудового бесідника та порадника, котрий "як заговорить, то немов Бог тобі в серце вступає", а як порадить чи то одному чоловікові, чи цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі ліпшої радине придумають".
Дивує його відданість громаді. Захар не лише слідкує за дотриманням законів співжиття громади, але й сам суворо дотримується їх. Заради порятунку громади він ладен пожертвувати навіть найдорожчим, що у нього було, — власним сином Максимом.
А ще Захар Беркут вірний законам пращурів. Він надзвичайно близький до природи, завжди просить до у неї. Перед боєм з монголами він звернувся до світила з такими словами: "Сонце, великий преясний володарю світа! Відвічний опікуне всіх добрих і чистих душею! Зглянься на нас!... Сонце, я поклоняюсь тобі, як діди наші поклонялися, і молюсь до тебе всім серцем: дай нам побідити!".