— треба нам пошарпати каффу, — сказав сагайдачний, відчуваючи ту тишу, коли промовець убирає в себе всі погляди і юрба не сміє дихнути, щоб не пропустити жодного слова. — каффа — це місце кляте, де земля не родить, бо солона вода від наших сліз, де щодня крамарі наших братів за море і зсипають у скрині зароблене на них золото. тим кривавим золотом виповнена каффа, як море водою. женуть ногайці на продаж наших братів, а крамарі потирають собі руки й підраховують майбутні бариші.
промова сагайдачного справила величезне враження на козаків. так говорив він і торік, і позаторік перед своїми блискучими . щоразу, висловивши свою думку, сагайдачний навмисно замовкав, щоб кожному здавалося, ніби він прийшов до такого самого висновку самотужки. і щоразу, приставши до гетьмана, козацтво поверталося, обкурене порохом і славою, від якої йшла обертом не одна молодецька голова. звикли козаки вірити в розум сагайдачного й мимоволі підпадали під вплив його авторитету.
ударили срібні сурми оркестру, наче заспівало сонячне проміння свого звитяжного південного співу. коли замовкли їхні голоси й ущухли крики, довго ще лунало в горах за дніпром:
— на ! веди на !
увесь день простояли козацькі чайки на височині каффських берегів. чорним маком розсипалися по хвилях, але ані мешканцям узбережжя, ані морякам із кораблів не спало на думку придивитися, що це за чорні крапки розсипалися на обрії в сліпучому блиску сонячних іскор. а коли сонце схилилося до заходу й море стало бузковим, козаки почали повільно підтягуватися до берегів і обстрілювати ворожі мури.
канонада посилювалася, стала такою частою й рівною, наче § каффа перетворилася на велетенський казан або на жерло вулкана, де скипає й клекоче розтоплена лава.
цитадель не здавалася. усі дванадцять веж і чотири брами вищирилися на козаків гарматними стволами, і після першого нападу козаки відступили, утративши понад сто побратимів. доводилося розпочати справжній бій і облогу. сагайдачний залишив біля веж невеликі загони, а головний удар скерував проти цитаделі, бо поки вона не впаде, каффу не можна вважати взятою.
козаки бились одчайдушно й приставляли до мурів нашвидку збиті драбини, коли раптом важкий вибух потряс каффу.
певно, підмур’я і вежі були підмиті підземними джерелами, бо наріжна вежа сповзла узбіччям гори, відкривши два }
широких отвори. з переможним ревом кинулися в них козаки. а з того боку вже наїжачився ятаганами загін яничарів. розпочався мовчазний, жорстокий бій, де ніхто не просив і не давав пощади.
тим часом один із козаків підліз до протилежної брами, підкотив туди барило пороху й підпалив. це вирішило кінець бою.
з подвоєною силою кинулися козаки в напад. здригнулися яничари, на мить збентежилися — і лавина козаків полинула в цитадель, освітлену загравою і палахкотливим світлом смолоскипів.
— треба нам пошарпати каффу, — сказав сагайдачний, відчуваючи ту тишу, коли промовець убирає в себе всі погляди і юрба не сміє дихнути, щоб не пропустити жодного слова. — каффа — це місце кляте, де земля не родить, бо солона вода від наших сліз, де щодня крамарі наших братів за море і зсипають у скрині зароблене на них золото. тим кривавим золотом виповнена каффа, як море водою. женуть ногайці на продаж наших братів, а крамарі потирають собі руки й підраховують майбутні бариші.
промова сагайдачного справила величезне враження на козаків. так говорив він і торік, і позаторік перед своїми блискучими . щоразу, висловивши свою думку, сагайдачний навмисно замовкав, щоб кожному здавалося, ніби він прийшов до такого самого висновку самотужки. і щоразу, приставши до гетьмана, козацтво поверталося, обкурене порохом і славою, від якої йшла обертом не одна молодецька голова. звикли козаки вірити в розум сагайдачного й мимоволі підпадали під вплив його авторитету.
ударили срібні сурми оркестру, наче заспівало сонячне проміння свого звитяжного південного співу. коли замовкли їхні голоси й ущухли крики, довго ще лунало в горах за дніпром:
— на ! веди на !
увесь день простояли козацькі чайки на височині каффських берегів. чорним маком розсипалися по хвилях, але ані мешканцям узбережжя, ані морякам із кораблів не спало на думку придивитися, що це за чорні крапки розсипалися на обрії в сліпучому блиску сонячних іскор. а коли сонце схилилося до заходу й море стало бузковим, козаки почали повільно підтягуватися до берегів і обстрілювати ворожі мури.
канонада посилювалася, стала такою частою й рівною, наче § каффа перетворилася на велетенський казан або на жерло вулкана, де скипає й клекоче розтоплена лава.
цитадель не здавалася. усі дванадцять веж і чотири брами вищирилися на козаків гарматними стволами, і після першого нападу козаки відступили, утративши понад сто побратимів. доводилося розпочати справжній бій і облогу. сагайдачний залишив біля веж невеликі загони, а головний удар скерував проти цитаделі, бо поки вона не впаде, каффу не можна вважати взятою.
козаки бились одчайдушно й приставляли до мурів нашвидку збиті драбини, коли раптом важкий вибух потряс каффу.
певно, підмур’я і вежі були підмиті підземними джерелами, бо наріжна вежа сповзла узбіччям гори, відкривши два }
широких отвори. з переможним ревом кинулися в них козаки. а з того боку вже наїжачився ятаганами загін яничарів. розпочався мовчазний, жорстокий бій, де ніхто не просив і не давав пощади.
тим часом один із козаків підліз до протилежної брами, підкотив туди барило пороху й підпалив. це вирішило кінець бою.
з подвоєною силою кинулися козаки в напад. здригнулися яничари, на мить збентежилися — і лавина козаків полинула в цитадель, освітлену загравою і палахкотливим світлом смолоскипів.