Народні витоки естетики і поетики Д. Павличка, природно, найбільш відчутні й зримі в його піснях. Досконалим взірцем освоєння і майстерного застосування елементів народної поетики, зокрема народного поетичного тлумачення кольорів і зорових вражень, є добре знана пісня «Два кольори». За народною традицією червоний і чорний кольори, якими мати вишила сорочку юному героєві, набувають естетичного і морального змісту, стають умовними образами-символами: червоне — то любов, а чорне — то журба. Воднораз традиційні два кольори і вигаптувана маминими руками сорочка — це священні предмети, що спонукають ліричного героя зберігати вірність своєму рідному краєві, рідним порогам у батьківській хаті.
Зорові сприйняття і враження лягли в основу ще одного народного мотиву в тексті цієї пісні — мотиву доріг. Згадка про дороги має не лише пряме значення — це не тільки ті шляхи, якими юнак пішов у світ, — це образне поняття про складні обставини життя — про веселі і сумні події у житті хлопця («Переплелись, як мамине шиття, Мої сумні і радісні дороги»). Емоційно-естетичне спрямування зорових образів-символів стає ще більш виразним внаслідок того, що два контрастних кольори і два протилежні переживання відбились не тільки на полотні, а й у душі героя («Оба на полотні, в душі моїй оба»).
Відтворення безпосередніх зорових сприйнять у ліриці взагалі виконує дві важливі естетичні функції: передаючи словами кольори і їх відтінки, поети описують, зображають предмети й одночасно виражають своє чуттєве ставлення до них. Функції зображення і вираження зорові відчуття виконуюють і в поезіях Д. Павличка. Характерні з цього погляду його ліричні портрети, у яких поет подає образ матері-трудівниці. У збірці «Спіраль» (1984) вміщені кілька поезій-спогадок про матір. У спогаді «В тій хаті» самотня постать матері, яка стоїть коло вікна і роздумує про своє життя, уявляється синові (ліричному героєві) як велична, чарівна постать, вона — «Вся повна світла, як сльоза воскова». І хоча мати вже не жде в гості сина, та він хотів би стати перед вікнами рідної хати і побачити уявлюване диво: «В тій шибці, де ряхтить юга осіння, Зосталося від матері проміння». Зримий, опромінений образ матері тут овіяний високим, священним почуттям пошани і любові до неї.
1) Я би змінив кінцівку твору, щоб не робити трагічного фіналу.
Наприклад: Жінка все таки б почула рибу, та не засмажила її на сковорідці.
Але твір втратить свою ідею та мудрість, про те, що кожному з нас потрібен друг, який вміє вислухати, і що інколи близькі люди бувають далекими по духу між собою.
Тому на мою думку, твір Емми Адрієвської - шедевр, який не потребує змін.
2) У творі ми бачимо образ Яянів - людей,котрі живуть лише власним "я", не помічаючи навколо інших, не дбаючи про них.
Я не хочу бути Яяном, бо мій девіз: "Роби добро, і воно повернеться до тебе."
Объяснение:
Народні витоки естетики і поетики Д. Павличка, природно, найбільш відчутні й зримі в його піснях. Досконалим взірцем освоєння і майстерного застосування елементів народної поетики, зокрема народного поетичного тлумачення кольорів і зорових вражень, є добре знана пісня «Два кольори». За народною традицією червоний і чорний кольори, якими мати вишила сорочку юному героєві, набувають естетичного і морального змісту, стають умовними образами-символами: червоне — то любов, а чорне — то журба. Воднораз традиційні два кольори і вигаптувана маминими руками сорочка — це священні предмети, що спонукають ліричного героя зберігати вірність своєму рідному краєві, рідним порогам у батьківській хаті.
Зорові сприйняття і враження лягли в основу ще одного народного мотиву в тексті цієї пісні — мотиву доріг. Згадка про дороги має не лише пряме значення — це не тільки ті шляхи, якими юнак пішов у світ, — це образне поняття про складні обставини життя — про веселі і сумні події у житті хлопця («Переплелись, як мамине шиття, Мої сумні і радісні дороги»). Емоційно-естетичне спрямування зорових образів-символів стає ще більш виразним внаслідок того, що два контрастних кольори і два протилежні переживання відбились не тільки на полотні, а й у душі героя («Оба на полотні, в душі моїй оба»).
Відтворення безпосередніх зорових сприйнять у ліриці взагалі виконує дві важливі естетичні функції: передаючи словами кольори і їх відтінки, поети описують, зображають предмети й одночасно виражають своє чуттєве ставлення до них. Функції зображення і вираження зорові відчуття виконуюють і в поезіях Д. Павличка. Характерні з цього погляду його ліричні портрети, у яких поет подає образ матері-трудівниці. У збірці «Спіраль» (1984) вміщені кілька поезій-спогадок про матір. У спогаді «В тій хаті» самотня постать матері, яка стоїть коло вікна і роздумує про своє життя, уявляється синові (ліричному героєві) як велична, чарівна постать, вона — «Вся повна світла, як сльоза воскова». І хоча мати вже не жде в гості сина, та він хотів би стати перед вікнами рідної хати і побачити уявлюване диво: «В тій шибці, де ряхтить юга осіння, Зосталося від матері проміння». Зримий, опромінений образ матері тут овіяний високим, священним почуттям пошани і любові до неї.
1) Я би змінив кінцівку твору, щоб не робити трагічного фіналу.
Наприклад: Жінка все таки б почула рибу, та не засмажила її на сковорідці.
Але твір втратить свою ідею та мудрість, про те, що кожному з нас потрібен друг, який вміє вислухати, і що інколи близькі люди бувають далекими по духу між собою.
Тому на мою думку, твір Емми Адрієвської - шедевр, який не потребує змін.
2) У творі ми бачимо образ Яянів - людей,котрі живуть лише власним "я", не помічаючи навколо інших, не дбаючи про них.
Я не хочу бути Яяном, бо мій девіз: "Роби добро, і воно повернеться до тебе."