Верте́п — старовинний пересувний український ляльковий театр де ставили релігійні і світські (переважно жартівливі та іронічні) п'єси відтворена стайня з народженням Христа.Український вертепний театр — самобутнє явище у розвиткові нашої театральної культури.
Український вертеп відомий з 17 століття.[ Світська частина вистави поклала початок української комедії 19 століття.
Вертеп поширений в основному в Україні, в барокову добу (17-18 століття) і мав численні регіональні варіанти.
Вертепний ляльковий театр мав форму двоповерхового дерев'яного ящика. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив'язану до неї сатирично-побутову інтермедію. Перша, різдвяна, частина вертепу, яку називали «свята», мала більш-менш стабільну композицію, натомість, друга змінювалася в залежності від місцевих умов, здібності й дотепності вертепника.
З часом вертеп із лялькового театру перетворився на справжній вуличний театр, де лялькову вертепну виставу сполучають із грою живих людей, а подекуди і цілковито вся вертепна вистава зводиться до гри живих осіб.
Діяльність вертепного мистецтва стала популярною за межами України і вертеп побутував у Росії, Білорусії, Сербії та інших слов’янських країнах. Вертепи також були відомі як хорватська і сербська народна культура, зокрема, в районах Срем і Колубара
Вертепна драма — це старовинний український народний ляльковий театр. Відомості про театр ляльок зустрічаються ще в античній літературі. Улюбленим героєм театру ляльок був розумний і дотепний представник народу: в Англії — Панч, Італії — Пульчинелла, Польщі — Шопка, Німеччині — Гансвурст, Франції — Полішинель, Росії — Петрушка, Білорусі — Батлейка, Україні — Запорожець тощо.
Шкільна драма й вертеп позначилися на формуванні нової української літератури і становленні класичного театру.
Національну самобутність нової української літератури характеризує тісний зв'язок з народною творчістю, бурлеском (травестії, інтермедії), передусім використання живої народної мови. Поява 1798 р. перших трьох частин "Енеїди" І. Котляревського, де народна мова вживається як літературна, відкриває нову главу літератури національного відродження.
3 новою українською драматургією і театром пов'язані творчі здобутки акторів М. Щепкіна (1788—1863) і К. Соленика (1811— 1851).
М. Щепкін походив з кріпаків, акторську діяльність розпочав 1805 р. У 1821 р. за участю передових представників української та російської громадськості його викуплено з кріпацтва. Акторська творчість М. Щепкіна відзначається новаторським-пошуком. Він один з перших перейшов від класичної манери гри до сценічного реалізму і національного українського стилю. Створив неперевершені образи Виборного й Михайла Чупруна ("Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник" І. Котляревського). М. Щепкін набув визнання як основоположник сценічного реалізму в українському і російському театральному мистецтві. Виступав у театрах Харкова, Полтави, мав у Києві власну трупу (1821—1823), з 1824 р.— у Малому театрі в Москві.
Український театр першої половини XIX ст. був переважно побутовим, грунтувався на драматургії І. Котляревського й Г. Квітки-Основ'яненка.
У другій половиш XIX ст. паралельно з розвитком професійного театру поширився аматорський рух, що сприяв піднесенню національної культури.!'
У 1890 p. I. Карпенко-Карий і П. Саксаганський утворили "Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського", яке було найкращим українським театральним колективом. На його основі у 1900 р. виникла об'єднана трупа корифеїв українського театру — "Малоросійська трупа М. П. Кропивницького під керівництвом П. К. Саксаганського і М. К. Садовського за участю М. К. Заньковецької".
І. Карпенко-Карий — один з найвидатніших акторів українського театру корифеїв. Його акторська творчість позначена щирістю і психологічною глибиною почуттів, філософським розумінням і узагальненням суспільного буття. Він створив яскраві комедійні ролі — Прокіп Шкурат ("Сватання на Гончарівці" Г. Квітки-Основ'яненка), Боруля, Калитка ("Мартин Боруля", "Сто тисяч" І. Карпенка-Карого), героїко-романтичні — Назар ("Назар Стодоля" Т. Шевченка) та ін.
Театр корифеїв знаменує собою розквіт українського професійного театру ХІХ ст.
У Галичині до 1848 р. українського театру не було, тут діяв театр німецький і польський. Поширювалися аматорські гуртки у Коломиї, Львові, Перемишлі, які використовували досвід театрів східної України. Діяльність аматорського гуртка у Коломиї розпочалася 1848 р. виставою “Наталка Полтавка” І. Котляревського (покутському діалекті). У жовтні 1848 р. львівський аматорський гурток поставив “Наталку Полтавку” І.Котляревського.
Відповідь: 1. Тому,що був позов та засідання суду формально виглядало, як справжній суд. Проте насправді суд був прикриттям для отримання власної вигоди ведмедя та вовків ( сильних світу цього)
2. Лисичка - уособлює царського посіпаку,який прислуговує керівництву для власної вигоди . Здатен на все,навіть,написати неправдиві свідчення
3. Байка прямим текстом говорить про безправ'я простого люду перед сильними світу цього,тому нема повчальної частини. Нічого не поробиш,коли тобі "закривають рота"
Объяснение:
Верте́п — старовинний пересувний український ляльковий театр де ставили релігійні і світські (переважно жартівливі та іронічні) п'єси відтворена стайня з народженням Христа.Український вертепний театр — самобутнє явище у розвиткові нашої театральної культури.
Український вертеп відомий з 17 століття.[ Світська частина вистави поклала початок української комедії 19 століття.
Вертеп поширений в основному в Україні, в барокову добу (17-18 століття) і мав численні регіональні варіанти.
Вертепний ляльковий театр мав форму двоповерхового дерев'яного ящика. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив'язану до неї сатирично-побутову інтермедію. Перша, різдвяна, частина вертепу, яку називали «свята», мала більш-менш стабільну композицію, натомість, друга змінювалася в залежності від місцевих умов, здібності й дотепності вертепника.
З часом вертеп із лялькового театру перетворився на справжній вуличний театр, де лялькову вертепну виставу сполучають із грою живих людей, а подекуди і цілковито вся вертепна вистава зводиться до гри живих осіб.
Діяльність вертепного мистецтва стала популярною за межами України і вертеп побутував у Росії, Білорусії, Сербії та інших слов’янських країнах. Вертепи також були відомі як хорватська і сербська народна культура, зокрема, в районах Срем і Колубара
Вертепна драма — це старовинний український народний ляльковий театр. Відомості про театр ляльок зустрічаються ще в античній літературі. Улюбленим героєм театру ляльок був розумний і дотепний представник народу: в Англії — Панч, Італії — Пульчинелла, Польщі — Шопка, Німеччині — Гансвурст, Франції — Полішинель, Росії — Петрушка, Білорусі — Батлейка, Україні — Запорожець тощо.
Шкільна драма й вертеп позначилися на формуванні нової української літератури і становленні класичного театру.
Національну самобутність нової української літератури характеризує тісний зв'язок з народною творчістю, бурлеском (травестії, інтермедії), передусім використання живої народної мови. Поява 1798 р. перших трьох частин "Енеїди" І. Котляревського, де народна мова вживається як літературна, відкриває нову главу літератури національного відродження.
3 новою українською драматургією і театром пов'язані творчі здобутки акторів М. Щепкіна (1788—1863) і К. Соленика (1811— 1851).
М. Щепкін походив з кріпаків, акторську діяльність розпочав 1805 р. У 1821 р. за участю передових представників української та російської громадськості його викуплено з кріпацтва. Акторська творчість М. Щепкіна відзначається новаторським-пошуком. Він один з перших перейшов від класичної манери гри до сценічного реалізму і національного українського стилю. Створив неперевершені образи Виборного й Михайла Чупруна ("Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник" І. Котляревського). М. Щепкін набув визнання як основоположник сценічного реалізму в українському і російському театральному мистецтві. Виступав у театрах Харкова, Полтави, мав у Києві власну трупу (1821—1823), з 1824 р.— у Малому театрі в Москві.
Український театр першої половини XIX ст. був переважно побутовим, грунтувався на драматургії І. Котляревського й Г. Квітки-Основ'яненка.
У другій половиш XIX ст. паралельно з розвитком професійного театру поширився аматорський рух, що сприяв піднесенню національної культури.!'
У 1890 p. I. Карпенко-Карий і П. Саксаганський утворили "Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського", яке було найкращим українським театральним колективом. На його основі у 1900 р. виникла об'єднана трупа корифеїв українського театру — "Малоросійська трупа М. П. Кропивницького під керівництвом П. К. Саксаганського і М. К. Садовського за участю М. К. Заньковецької".
І. Карпенко-Карий — один з найвидатніших акторів українського театру корифеїв. Його акторська творчість позначена щирістю і психологічною глибиною почуттів, філософським розумінням і узагальненням суспільного буття. Він створив яскраві комедійні ролі — Прокіп Шкурат ("Сватання на Гончарівці" Г. Квітки-Основ'яненка), Боруля, Калитка ("Мартин Боруля", "Сто тисяч" І. Карпенка-Карого), героїко-романтичні — Назар ("Назар Стодоля" Т. Шевченка) та ін.
Театр корифеїв знаменує собою розквіт українського професійного театру ХІХ ст.
У Галичині до 1848 р. українського театру не було, тут діяв театр німецький і польський. Поширювалися аматорські гуртки у Коломиї, Львові, Перемишлі, які використовували досвід театрів східної України. Діяльність аматорського гуртка у Коломиї розпочалася 1848 р. виставою “Наталка Полтавка” І. Котляревського (покутському діалекті). У жовтні 1848 р. львівський аматорський гурток поставив “Наталку Полтавку” І.Котляревського.
Відповідь: 1. Тому,що був позов та засідання суду формально виглядало, як справжній суд. Проте насправді суд був прикриттям для отримання власної вигоди ведмедя та вовків ( сильних світу цього)
2. Лисичка - уособлює царського посіпаку,який прислуговує керівництву для власної вигоди . Здатен на все,навіть,написати неправдиві свідчення
3. Байка прямим текстом говорить про безправ'я простого люду перед сильними світу цього,тому нема повчальної частини. Нічого не поробиш,коли тобі "закривають рота"
Пояснення: