Ю. Яновський «Майстер корабля»
1 «А тепер, Дружочок, найбільше й найголовні- ше я хочу сказати: я побачила Богдана. Уяви собі порожній берег, безконечний пісок. Море набігає на берег I шумить пустельно й за- думливо. На піску, розпластавшися, лежить людина. Обличчя ї я не бачу крізь туман. Тут змішуються риси Богданай iталійського красеня я падаю йому в обiйми, відчуваю його холодну шию- ні, це ліхтар на плоші біля мого дому,-i плачу, плачу»
2 «Моя мати вродила мене сиротою. А вродив- ши- вмерла. Мене поклали у ночви-обмити гріхи, Сліпі мої очі витерли мокрою солоною пелюшкою та повивачем. Кілька крапель сол! посолили купіль: у перше купання я обзнайо- мився з солоною водою. Далі я спробував уто- нути, бо сусідка відвернулася до моеї доброї матері. Поmiм ціле свое життя я невпинно mопився. Після ночов я спробував загинути в калюжі, коли вже вивчився плавати навси- дячки по землі й заглядав до калюжі, як до дзеркала. Школярем я тонув у криниці, куди я заліз був видирати горобині яйця й горо- бенят. Долі -я побудував собі на степовому ставку пліт з очерету й заходився пекти по- серед ставка картоплю на тій крихтi землі, яку я взяв на пліт. Mій корабель ізгорів, а я знову тонув»
3 «Творець Галатеї закохався. Яка стара істо- рія. "Вона любить матроса", вартий матроса", "Вона моя!" -закричав я. "Вона може бути й вашою, але втече однаково до матроса. Бо виповнилися 1ї часи. Ви розбудили в ній волю перемогти свое вчорашне, і вона тепер іде в обійми матроса, як хмарка пливе за обрій"»
4 «... Хазяїн трамбака біжить теж і швидко mym буде. У мене ноги проворніші. Бачите, я взнала від однієї людини, що в трюмі покла- дено спеціальний гніт, який, догорівши до сір- ників і клоччя, мусить запалити трюм. Ні, я не скажу, звідки я взнала.»
Персонаж:
А Поля
Б То-ма-кі
В Тайах
Г Богдан
д Майк
В цьому творі розповідається про те, як після Великої Вітчизняної війни полонені німецькі солдати відбудовували невеличке українське містечко. Незважаючи на всі жахи, які довелося перенести місцевим мешканцям за роки війни, вони не мають ненависті до полонених.
Вони навіть співчувають їм, жителям містечка скоріше жаль цих німців, і тому вони намагаються хто чим до полоненим. Українці дають їм одяг і їжу, хоча й самі ще голодують. Тільки діти подекуди вороже ставляться до незваних чужинців. Але, незважаючи на це, німці люблять місцевих дітлахів, бо бачать в них своїх дітей, які залишилися на їхній батьківщині. Своїм доброзичливими ставленням до жорстоких дітей із групи полонених виділяється хворий на сухоти и завжди брудний німець за ім’ям Фрідріх. Він постійно намагається розважити дітлахів, співає їм пісні, робить для них прикраси із кусочків цегли і по-усякому їх пестить.
Объяснение: