Том Сойєр – підліток з маленького провінційного містечка Санкт-Петербург на Міссісіпі, енергійний, дотепний, підприємливий хлопчик дванадцятирічного віку, сирота якого виховує тітка Поллі. Тітка Поллі – загалом то, добра, але при цьому строга і манірна жінка, яка вважає, що її християнський обов’язок – карати дитину для його ж блага: «… Бо сказано в Писанні, що хто жаліє різок – той псує дитину». Крім Тома, тітка Поллі виховує зведеного брата Тома Сідда, паїньку і ябедника, і кузину Тома Мері, добру і терплячу дівчину. Том і Сідд відчувають взаємну неприязнь через відмінності в характерах і поглядах на життя та його правила, внаслідок яких Сідд любить накапати тітці на Тома.
У романі описуються різноманітні пригоди Тома і його друзів протягом декількох місяців. У ході цих пригод він встигає стати свідком вбивства і викрити вбивцю, побратися з дівчинкою-однокласницею, втекти з дому і пожити на безлюдному острові, бути присутнім на власному похороні, заблукати в печері і благополучно вибратися з неї, а також знайти дорогоцінний скарб.
Том уособлює собою безпечність і чудовий світ дитинства середини XIX століття. Його кращі друзі – Джо Гарпер і Гекльберрі Фінн. Колись був закоханий в Еммі Лоренс, але пізніше її місце в серці Тома зайняла Ребекка Тетчер (Беккі).
Характер Тома як не можна краще розкритий в першому розділі, в якому Том, в покарання за те, що напередодні замість відвідування школи ходив купатися в річці, засуджений тіткою Поллі на побілку довгого забору в суботу – у вихідний день, у який у решти хлопчиків намічені веселі ігри . З сумом подумавши про те, як інші хлопці будуть знущатися над тим, що він змушений працювати, Том став винаходити план того, як позбавитися від обов’язку хоч ненадовго. Він розрахував, що за «скарби» з надр його кишені, начебто дохлого пацюки на мотузочці (щоб зручно було його крутити) або нічого не відкриваючого ключа він може купити лише дещицю свободи. Сумно розмірковуючи, Том помітив, що наближається Бен, задирання якого Том ніяк не бажав терпіти. Єдиний іб для Тома зберегти свою честь був прикинутися, що він працює за власним бажанням.
Коли Бен спробував дражнити Тома, той найвищою мірою здивовано поцікавився, що саме Бен вважає роботою і заявив, що мало не прохав тітку довірити йому таке відповідальне завдання. Хитрість привела до того, що Бен, а за ним і інші хлопчаки, стали просити про можливість побілити, і Том з подивом вивів якусь формулу з області людської психіки: якщо справа, яке б важка, не оплачується, то вона цікава, тому що вона – хобі. Варто ж запропонувати за цю справу плату – як воно стає роботою і втрачає свою принадність.
Дуже цікаве запитання, кого можна вважати справжнім другом? впродовж всьго життя ми контактуємо з величезною кількістю різних людей. кожен з них залишає свій слід в нашій долі. це може бути красивий спогад, від якого стає тепло на душі, або стійке враження від років проведених разом. хтось з цих людей здається ідеальним, рік за роком ми сумуємо за такими друзями, хоч і спілкувалися лише раз або двічі. інші люди викликають сумні спогади. таких ми називаємо товаришами по нещастю. зазвичай це людина, яка завжди уважно вислухає, і поділиться власними проблемами. але як відрізнити товариша, знайомого від справжніого друга? моя відповідь - ніяк. на мою думку, дружби не існує взагалі. це слово надто часто використовується. від частого використання слова знебарвлюються і втрачають сенс. існує безмежна довіра, терпіння, повага, тощо. адже коли ми сваримося з батьками, у нас не виникає думка про те, що треба шукати інших. і в дружбі має бути так само. друг це не просто людина з якою тобі приємно спілкуватися, це людина, чиї дивацтва ти готовий терпіти, і яка готова терпіти тебе. прикладом справжньої чоловічої дружби для мене стали стосунки Яви і Павлуші. їх спілкування не затьмарене заздрістю, пихою або зверхністю. вони гармонійно доповнюють одне одного. врівноважений і спокійний Павлуша і веселий непосидючий Ява. їх дитинство сповнене різноманітних пригод і вигадок. одне заради одного вони готові на все. коли Ява вирішує втекти з дому Павлуша як справжній друг до йому здійснити цей задум, разом вони блукають у кукурудзі, разом висліджують, як їм здавалося, шпигунів, разом чіпляють шкільний дзвоник на собаку, і разом несуть за це покарання. життя їхнє не затьмарене інтеренетом, і від того чудове. вони знахоять цікаві прогоди в усьму, що трапляється на шляху. вони можуть уявляти себе тореодорами, акторами, героями улюблених книг, шпигунами, слідчими, сваритись, навіть битись, підтримувати одне одного в скаладних життєвих ситуаціях і переживати разом найкраші моменти життя. саме таким я уявляю справжнього друга. людина, яка завжди поруч, в будь-якій ситуації. навіть після сварки. друг може не завжди вітатися, не телефонувати досить довгий час і не висилати вітальні листівки на свята. достатньо того, що в скрутну годину він буде поруч.
Том Сойєр – підліток з маленького провінційного містечка Санкт-Петербург на Міссісіпі, енергійний, дотепний, підприємливий хлопчик дванадцятирічного віку, сирота якого виховує тітка Поллі. Тітка Поллі – загалом то, добра, але при цьому строга і манірна жінка, яка вважає, що її християнський обов’язок – карати дитину для його ж блага: «… Бо сказано в Писанні, що хто жаліє різок – той псує дитину». Крім Тома, тітка Поллі виховує зведеного брата Тома Сідда, паїньку і ябедника, і кузину Тома Мері, добру і терплячу дівчину. Том і Сідд відчувають взаємну неприязнь через відмінності в характерах і поглядах на життя та його правила, внаслідок яких Сідд любить накапати тітці на Тома.
У романі описуються різноманітні пригоди Тома і його друзів протягом декількох місяців. У ході цих пригод він встигає стати свідком вбивства і викрити вбивцю, побратися з дівчинкою-однокласницею, втекти з дому і пожити на безлюдному острові, бути присутнім на власному похороні, заблукати в печері і благополучно вибратися з неї, а також знайти дорогоцінний скарб.
Том уособлює собою безпечність і чудовий світ дитинства середини XIX століття. Його кращі друзі – Джо Гарпер і Гекльберрі Фінн. Колись був закоханий в Еммі Лоренс, але пізніше її місце в серці Тома зайняла Ребекка Тетчер (Беккі).
Характер Тома як не можна краще розкритий в першому розділі, в якому Том, в покарання за те, що напередодні замість відвідування школи ходив купатися в річці, засуджений тіткою Поллі на побілку довгого забору в суботу – у вихідний день, у який у решти хлопчиків намічені веселі ігри . З сумом подумавши про те, як інші хлопці будуть знущатися над тим, що він змушений працювати, Том став винаходити план того, як позбавитися від обов’язку хоч ненадовго. Він розрахував, що за «скарби» з надр його кишені, начебто дохлого пацюки на мотузочці (щоб зручно було його крутити) або нічого не відкриваючого ключа він може купити лише дещицю свободи. Сумно розмірковуючи, Том помітив, що наближається Бен, задирання якого Том ніяк не бажав терпіти. Єдиний іб для Тома зберегти свою честь був прикинутися, що він працює за власним бажанням.
Коли Бен спробував дражнити Тома, той найвищою мірою здивовано поцікавився, що саме Бен вважає роботою і заявив, що мало не прохав тітку довірити йому таке відповідальне завдання. Хитрість привела до того, що Бен, а за ним і інші хлопчаки, стали просити про можливість побілити, і Том з подивом вивів якусь формулу з області людської психіки: якщо справа, яке б важка, не оплачується, то вона цікава, тому що вона – хобі. Варто ж запропонувати за цю справу плату – як воно стає роботою і втрачає свою принадність.
але як відрізнити товариша, знайомого від справжніого друга?
моя відповідь - ніяк. на мою думку, дружби не існує взагалі. це слово надто часто використовується. від частого використання слова знебарвлюються і втрачають сенс.
існує безмежна довіра, терпіння, повага, тощо. адже коли ми сваримося з батьками, у нас не виникає думка про те, що треба шукати інших. і в дружбі має бути так само. друг це не просто людина з якою тобі приємно спілкуватися, це людина, чиї дивацтва ти готовий терпіти, і яка готова терпіти тебе.
прикладом справжньої чоловічої дружби для мене стали стосунки Яви і Павлуші. їх спілкування не затьмарене заздрістю, пихою або зверхністю. вони гармонійно доповнюють одне одного. врівноважений і спокійний Павлуша і веселий непосидючий Ява. їх дитинство сповнене різноманітних пригод і вигадок. одне заради одного вони готові на все. коли Ява вирішує втекти з дому Павлуша як справжній друг до йому здійснити цей задум, разом вони блукають у кукурудзі, разом висліджують, як їм здавалося, шпигунів, разом чіпляють шкільний дзвоник на собаку, і разом несуть за це покарання. життя їхнє не затьмарене інтеренетом, і від того чудове. вони знахоять цікаві прогоди в усьму, що трапляється на шляху. вони можуть уявляти себе тореодорами, акторами, героями улюблених книг, шпигунами, слідчими, сваритись, навіть битись, підтримувати одне одного в скаладних життєвих ситуаціях і переживати разом найкраші моменти життя.
саме таким я уявляю справжнього друга. людина, яка завжди поруч, в будь-якій ситуації. навіть після сварки. друг може не завжди вітатися, не телефонувати досить довгий час і не висилати вітальні листівки на свята. достатньо того, що в скрутну годину він буде поруч.