1. Шлях до школи. На початку зими Олесеві до школи можна ходити двома шляхами — річкою або бором. Але мати забороняє ходити по тонкій кризі, тому хлопчик іде бором. Він ще малий, ледь до ручки дверей дістає. Очі чорні, глибокі, хочуть збагнути увесь світ.Олесь любить зиму. Любить малювати по снігу, водячи пальцем. Милується своїм творінням, поки хтось не гукне з двору, що скаже матері.У бору тихо й затишно. Тільки десь недалеко порається дятел. Олесь придивляється і бачить купу шишок під сосною. Ось і сам дятел — націлився гартованим дзьобом, ніби питаючи: чого тобі тутечки? Олесь нагорнув снігу на коріння сосни й побіг. 2. Пригода на ковзанці. Коли хлопчик підійшов до школи, його покликали однокласники "подушки гнуть" — кататися на молодому льоду. Олесь відповів, що не хоче псувати лід. Тоді до нього підскочив Федько Тойкало із криком "бий зрадника!" ударив у скроню. Під оком в Олеся вискочила ґуля.Хлопчик ліг на кригу долілиць і став роздивлятися дно річки. Уявив маленьку хатку під кущем водяної папороті, як він там сидить і рибку стереже, вітається з карасиком. Раптом промайнула чорною блискавкою щука з маленькою пліточкою в зубах. Хлопчик заляпав долонею по льоду, затупотів ногами, благаючи хижу щуку відпустити рибку. У школі продзвенів дзвоник, а Олесь сидів посеред річки й плакав. 3. Урок малювання На першому уроці було малювання. Старенька вчителька Матильда Петрівна звеліла всім малювати глиняний горщечок. Олесь почав і натхненно малювати, і з його зошита поглянув презирливим оком дятел: чого тобі? Коли вчителька обурилась і пообіцяла поставити двійку Олесь піднявся й пішов із класу. Вийшов із школи й подався у верболози. Там проблукав до вечора — роздивлявся пташині гнізда, їв мерзлу калину, шукав світлячків.У школярів закінчилися заняття, і вони вийшли на вулицю. 4. Примирення з Федьком та зустріч з дідом Прокопом. Під тинами на колодах сиділи дядьки й обговорювали життя, хвалили дітей, що намагалися показати свою силу. А на Олеся сказали, що він тихий, смирний, якийсь дивакуватий, і хлопчик не зрозумів, хвалять його чи лають.На мосту Олеся дожидав Федько. Ніяковіючи, тицьнув у руку подавлений теплий пиріг. Олесеві не хотілося пирога, але він радий був примиренню, понишпорив по кишенях і подарував Тойкалові гніздо ремеза.Біжучи через ліс, хлопчик помітив свого діда Прокопа, що їхав по сіно, сів і собі на сани. Став питати діда, чому його, Олеся, називають диваком. А дід сказав, що не вміє малий жити — тихенький, смирний, а треба собі ліктями пробивати дорогу.Дід Прокіп багато навантажив сіна на сани — коням було важко ти по снігу, він їх бив батогом, а Олесь просив не бити, усе підбивав старому руку.Вдома хлопчик заліз на піч і заплакав. Дід сказав матері, що син у неї дивак. Мати ж попросила не чіпати хлопця.Олесь заснув, і снилася йому казка про Івасика-Телесика, якого гуска взяла на свої крила.
Чим безперечніша людина з вигляду,тим більше демонів у неї всередені". Кілька днів назад я й не підозрював скільки сенсу в цих словах. Кажуть , що знати і розуміти це не одне і теж.Тепер можу сказати , що я розумію.
Прикра ситуація склалася у моєму близькому минулому. Удар в спину завдав той про кого подумати ніхто і не міг. Мене підставив Юлько Ващук- той з ким я боровся за кохання , той хто робив мене сильнішим і змушував кожен день ставати кращим,ніж вчора . Я ставив собі за ціль доказати , що я не гірший за нього , що я достойний, сильний та справжній чоловік. Хоча збоку може здатися , що ми були ворогами,але це не так.Ми були справжніми друзями.Я так вважав.Ми були з такого типу друзів ,які штовхають один одного вперед,стараються бути найкращими...
Сьогодні це не важливо , бо сталося те,що сталося. Друг, став ворогом.Справжнім ворогом, не суперником.Підлим ворогом,який за будь-якої нагоди завдасть удар.І він його завдав, старався заплямувати ім'я того хто чистий . Підставити та змусити когось відповідати за свої вчинки.У світі все повертається до тебе . Що віддав те й отримаєш. Це вже вчені довели.Мабуть, Юлько такого не читав у своїх книжках.
Я нікого не буду судити. Бог - всім суддя. "Найкраща помста та якої не було.Абсолютна байдужість це сама жорстока помста".Я радий, що все так швидко вирішилось і мене виправдали.
Кілька слів про Лілі.Вона,по суті, була нашим стимулом вставати вранці, ціллю у житті. Я,справді, не знаю хто їй більше подобався раніше, але тепер можу сказати точно одне.Юлько для неї не існує.Є такі вчинки ,які вбивають іншу людину у твоєму серці. Кажуть, що коли ми закохуємось то віддаємо частинку своєї душі.В одного монаха спитали: " Що робити ,якщо людина яку любив, зрадила?" , він сказав: " Забрати частинку своєю душі та іти далі". Думаю Лілі так і зробила. Це їй далось не легко.
Все позаду, стрілки годинника ідуть тільки вперед , бо час повернути неможливо.Треба жити сьогодні. Я так і роблю.
На початку зими Олесеві до школи можна ходити двома шляхами — річкою або бором. Але мати забороняє ходити по тонкій кризі, тому хлопчик іде бором. Він ще малий, ледь до ручки дверей дістає. Очі чорні, глибокі, хочуть збагнути увесь світ.Олесь любить зиму. Любить малювати по снігу, водячи пальцем. Милується своїм творінням, поки хтось не гукне з двору, що скаже матері.У бору тихо й затишно. Тільки десь недалеко порається дятел. Олесь придивляється і бачить купу шишок під сосною. Ось і сам дятел — націлився гартованим дзьобом, ніби питаючи: чого тобі тутечки? Олесь нагорнув снігу на коріння сосни й побіг.
2. Пригода на ковзанці.
Коли хлопчик підійшов до школи, його покликали однокласники "подушки гнуть" — кататися на молодому льоду. Олесь відповів, що не хоче псувати лід. Тоді до нього підскочив Федько Тойкало із криком "бий зрадника!" ударив у скроню. Під оком в Олеся вискочила ґуля.Хлопчик ліг на кригу долілиць і став роздивлятися дно річки. Уявив маленьку хатку під кущем водяної папороті, як він там сидить і рибку стереже, вітається з карасиком. Раптом промайнула чорною блискавкою щука з маленькою пліточкою в зубах. Хлопчик заляпав долонею по льоду, затупотів ногами, благаючи хижу щуку відпустити рибку. У школі продзвенів дзвоник, а Олесь сидів посеред річки й плакав.
3. Урок малювання
На першому уроці було малювання. Старенька вчителька Матильда Петрівна звеліла всім малювати глиняний горщечок. Олесь почав і натхненно малювати, і з його зошита поглянув презирливим оком дятел: чого тобі? Коли вчителька обурилась і пообіцяла поставити двійку Олесь піднявся й пішов із класу. Вийшов із школи й подався у верболози. Там проблукав до вечора — роздивлявся пташині гнізда, їв мерзлу калину, шукав світлячків.У школярів закінчилися заняття, і вони вийшли на вулицю.
4. Примирення з Федьком та зустріч з дідом Прокопом.
Під тинами на колодах сиділи дядьки й обговорювали життя, хвалили дітей, що намагалися показати свою силу. А на Олеся сказали, що він тихий, смирний, якийсь дивакуватий, і хлопчик не зрозумів, хвалять його чи лають.На мосту Олеся дожидав Федько. Ніяковіючи, тицьнув у руку подавлений теплий пиріг. Олесеві не хотілося пирога, але він радий був примиренню, понишпорив по кишенях і подарував Тойкалові гніздо ремеза.Біжучи через ліс, хлопчик помітив свого діда Прокопа, що їхав по сіно, сів і собі на сани. Став питати діда, чому його, Олеся, називають диваком. А дід сказав, що не вміє малий жити — тихенький, смирний, а треба собі ліктями пробивати дорогу.Дід Прокіп багато навантажив сіна на сани — коням було важко ти по снігу, він їх бив батогом, а Олесь просив не бити, усе підбивав старому руку.Вдома хлопчик заліз на піч і заплакав. Дід сказав матері, що син у неї дивак. Мати ж попросила не чіпати хлопця.Олесь заснув, і снилася йому казка про Івасика-Телесика, якого гуска взяла на свої крила.
Кілька днів назад я й не підозрював скільки сенсу в цих словах. Кажуть , що знати і розуміти це не одне і теж.Тепер можу сказати , що я розумію.
Прикра ситуація склалася у моєму близькому минулому. Удар в спину завдав той про кого подумати ніхто і не міг. Мене підставив Юлько Ващук- той з ким я боровся за кохання , той хто робив мене сильнішим і змушував кожен день ставати кращим,ніж вчора . Я ставив собі за ціль доказати , що я не гірший за нього , що я достойний, сильний та справжній чоловік. Хоча збоку може здатися , що ми були ворогами,але це не так.Ми були справжніми друзями.Я так вважав.Ми були з такого типу друзів ,які штовхають один одного вперед,стараються бути найкращими...
Сьогодні це не важливо , бо сталося те,що сталося. Друг, став ворогом.Справжнім ворогом, не суперником.Підлим ворогом,який за будь-якої нагоди завдасть удар.І він його завдав, старався заплямувати ім'я того хто чистий . Підставити та змусити когось відповідати за свої вчинки.У світі все повертається до тебе . Що віддав те й отримаєш. Це вже вчені довели.Мабуть, Юлько такого не читав у своїх книжках.
Я нікого не буду судити. Бог - всім суддя. "Найкраща помста та якої не було.Абсолютна байдужість це сама жорстока помста".Я радий, що все так швидко вирішилось і мене виправдали.
Кілька слів про Лілі.Вона,по суті, була нашим стимулом вставати вранці, ціллю у житті. Я,справді, не знаю хто їй більше подобався раніше, але тепер можу сказати точно одне.Юлько для неї не існує.Є такі вчинки ,які вбивають іншу людину у твоєму серці. Кажуть, що коли ми закохуємось то віддаємо частинку своєї душі.В одного монаха спитали: " Що робити ,якщо людина яку любив, зрадила?" , він сказав: " Забрати частинку своєю душі та іти далі". Думаю Лілі так і зробила. Це їй далось не легко.
Все позаду, стрілки годинника ідуть тільки вперед , бо час повернути неможливо.Треба жити сьогодні. Я так і роблю.