Риторичні запитання: Але чи й там усі з вас бенкетують? Кого цей рік не дочекались ви? Хто зрадив ще чудову нашу звичку, Кого забрав холодний світ од вас? Хто не прийшов на братню перекличку? Чий голос змовк? Хто передчасно згас?
Анафора: Ти простягав нам із-за моря руку,/Ти нас єдиних в спогадах носив;Благослови, моя святкова музо, / Благослови: нехай живе ліцей!
Оклики: Пора, пора! Ні наших мук, ні мрій Не вартий світ; розвіємо оману!
Святослав — єдиний син княгині Ольги. Про його хоробрість знали всі сусідні держави, бо князь усе своє життя провів у походах, у полі, зі своїми воїнами, які дуже любили мудрого ватажка.
На ворогів нападав не раптово, а посилав спершу посла, який переказував воєнний виклик "Іду на ви!" Таким гарним звичаєм здобув Святослав пошану навіть у недругів.
Багато воєн закінчив князь переможно, багато воєнної здобичі привіз до України. Одержував перемоги і над хозарами на Поволжі, і над болгарами на Балканах. Літописці розповідають про славний похід князя на Царгород. Хитрі греки хотіли підкупити Святослава дорогими дарунками, які він роздав своїм прибічникам, а собі взяв тільки меч. Коли посли переказали про це імператорові, то він промовив: "Це хоробрий вождь, якщо він усе роздав, а меч собі залишив; годі з ним воювати!"
Крилатими стали слова хороброго князя, промовлені воїнам під містом Коростенем: "Нема вже нам де подітися! Хоч неволею мусимо стати до бою, а не посоромимо ж землі руської та поляжемо тут кістьми, бо мертві сорому не мають. А втечемо, то буде нам сором на віки!"
Коли Святослав повертався з Болгарії до Києва, трапилося нещастя. Печеніги зрадливо напали на військо князя біля Дніпрових порогів і вирізали всю його малу дружину. Самого Святослава печеніги вбили, а з його черепа зробив собі печенізький вождь чашу, окував її золотом і пив з неї вино. На тій чаші був такий напис: "Чужого шукаючи — своє втратив!"
Загинув князь Святослав молодим (тридцятирічним). Помстилися вороги йому за те, що не тільки захищав свої землі, а й ходив на чужі.
Але його спадкоємець — син Володимир — продовжив справу батька й примножив славу України.
Художні засоби до поеми "19 жовтня" Пушкіна:
Епітети: багряне убрання, поля зів'ялі й голі, тихе сяйво дня, келія пустинна, осінні негоди, чаша легкопінна, гіркі недуги, Італія ясна, щаслива путь, доля мандрівна, доля строга...
Неологізм: легкопінна,
Порівняння: він (союз), як душа; свій дар, як час, я тратив без угаву.
Метафори: міцнів під крилом коханих муз.
Звертання: каміне, вино, друже, любі друзі,Горчаков, Вільгельм, спізнілий друже мій.
Риторичні запитання: Але чи й там усі з вас бенкетують? Кого цей рік не дочекались ви? Хто зрадив ще чудову нашу звичку, Кого забрав холодний світ од вас? Хто не прийшов на братню перекличку? Чий голос змовк? Хто передчасно згас?
Анафора: Ти простягав нам із-за моря руку,/Ти нас єдиних в спогадах носив;Благослови, моя святкова музо, / Благослови: нехай живе ліцей!
Оклики: Пора, пора! Ні наших мук, ні мрій Не вартий світ; розвіємо оману!
Повтор: Пора, пора! Повніш, повніш!
Святослав — єдиний син княгині Ольги. Про його хоробрість знали всі сусідні держави, бо князь усе своє життя провів у походах, у полі, зі своїми воїнами, які дуже любили мудрого ватажка.
На ворогів нападав не раптово, а посилав спершу посла, який переказував воєнний виклик "Іду на ви!" Таким гарним звичаєм здобув Святослав пошану навіть у недругів.
Багато воєн закінчив князь переможно, багато воєнної здобичі привіз до України. Одержував перемоги і над хозарами на Поволжі, і над болгарами на Балканах. Літописці розповідають про славний похід князя на Царгород. Хитрі греки хотіли підкупити Святослава дорогими дарунками, які він роздав своїм прибічникам, а собі взяв тільки меч. Коли посли переказали про це імператорові, то він промовив: "Це хоробрий вождь, якщо він усе роздав, а меч собі залишив; годі з ним воювати!"
Крилатими стали слова хороброго князя, промовлені воїнам під містом Коростенем: "Нема вже нам де подітися! Хоч неволею мусимо стати до бою, а не посоромимо ж землі руської та поляжемо тут кістьми, бо мертві сорому не мають. А втечемо, то буде нам сором на віки!"
Коли Святослав повертався з Болгарії до Києва, трапилося нещастя. Печеніги зрадливо напали на військо князя біля Дніпрових порогів і вирізали всю його малу дружину. Самого Святослава печеніги вбили, а з його черепа зробив собі печенізький вождь чашу, окував її золотом і пив з неї вино. На тій чаші був такий напис: "Чужого шукаючи — своє втратив!"
Загинув князь Святослав молодим (тридцятирічним). Помстилися вороги йому за те, що не тільки захищав свої землі, а й ходив на чужі.
Але його спадкоємець — син Володимир — продовжив справу батька й примножив славу України.
Объяснение:
сори что длинно