Недаремно говорять: «Життя прожити — не поле перейти». І прожити своє життя без помилок не вдається нікому. Хоч існує прислів’я: «На чужих помилках вчаться», — але частіше люди вчаться на власних. Можливо, так краще відкладається у голові та серці. Але кожного разу, коли хочеш щось зробити, треба гарненько подумати. Часто емоції чи незнання справи не дають змоги все обдумати так, як хотілося б. Думаю, що саме емоції, бажання похизуватися перед товаришами рухали вчинками героя оповідання Є.Гуцала «Сім’я дикої качки». Юрко — міський хлопчик, який кожного літа приїжджає до бабусі в село. Тося — сільська дівчинка. їй дуже цікаво спілкуватися з Юрком, той розповідає про місто різні історії. Дівчинка вірить, не здогадуючись, що всі історії не зовсім правдиві. Одного разу діти побачили, як дика качка вела свій виводок до води. Зворушлива картина. Але в Юрка виникло бажання спіймати таку здобич.Не звертаючи уваги на розпачливий крик качки, він забрав пташенят. Не зважав хлопець і на прохання й пояснення Тосі, чому цього не можна робити. Юрко запевняв дівчинку, що буде турбуватися про пташок. А чи потрібна його турбота качатам? Звичайно, що ні. Хоча вдома хлопець знайшов ящик, насипав зерна, пташенята гинули на очах. Юркові набридло дивитися на маленьких. Він полишив їх і пішов звати сільських хлопців, щоб похизуватися своїм уловом. Тося вже не могла стримувати свої переживання. Дівчинка забрала знесилених каченят і понесла до води. Юрко не знайшовши пташенят, одразу зрозумів, куди вони поділися. Прибігши в ліс до ставка,хлопці побачили Тосю. Дівчинка, поклавши на воду пташенят, водила руками по воді. Хлопці кинулися їй до але сили покидали каченят.Дуже хочеться вірити, що сім’я дикої качки все ж таки вижила. Юрко запевняв себе, що вони живі і щасливі. І хоча тепер він точно відчував свою провинні шкодував про скоєне, але виправити помилку вже не міг. Тож недаремно говорять: «Сім раз відмір, а один раз відріж». Жахливий вчинок, якому не можна знайти виправдання. Хлопець вчинив нерозсудливо, не прислухався до слів Тосі. Треба любити і берегти природу, прислухатися до порад друзів. Не можна бавитися пташенятами, їжачками чи будь-якими іншими братами нашими меншими. Ми всі є частинкою природи.
Коли ми говоримо про байдужість і порядність, то я відразу пригадую оповідання «Федько-халамидник». Письменник зумів яскраво змалювати різні типи людей на прикладі... дітей, Федька і Толика.Волелюбний, невгамовний Федько був просто шибеником. Міг зламати піщані хатки, відібрати змія у дитини, а то й побити. І не було на нього ніякої управи: і батько лупцював, і мати переконувала — нічого не допомагало. Та щось у ньому є симпатичне: може, його сміливість, правдивість, безстрашність.Зовсім протилежний йому — Толик, син заможних батьків, скромний, тихий, слухняний хлопчик. Він не чіпляється до дітей, до всіх ставиться з повагою і з ледь помітною зарозумілістю: все ж панич! І ось таких різнохарактерних хлопців звела на березі замерзлої річки доля. Федько стрибає з однієї крижини на іншу. Ось він падає у воду, ні, знову стрибок, він на березі. Толик теж захотів повторити цю витівку, але ж не зміг... «В цей час над сунула ціла купа льоду й одрізала Толика від берега». На березі всі завмерли, рятувати ніхто не поспішав, один Федько кинувся на порятунок. Проте сам опинився у крижаній воді. Тепер Федько прохав: «Толю, Толю!.. Подай палицю свою... Я вилізу...» Але крижину в цей час підбило до берега, й Толя, як стріла, зіскочив з неї...Федько взяв усю провину на себе. Цей хлопець не тільки хоробрий, правдивий, а й добрий. Він знав, що за цей вчинок його виженуть з дому, відлупцюють, не пустять більше на вулицю. Але сталося страшне... він захворів і помер. А панич так нічого і не зрозумів, і коли труна зникла з його очей, він байдуже відвернувся і «побіг грати з чижиком».Після того, як прочитаєш оповідання, стає сумно й гірко. Жаль, що Федько своїм життям заплатив за таку негідну, пусту істоту, як цей панич Толик. На незнаю то или нет но УДАЧИ!
