Твір роздум на тему "Шанобливе ставлення до природи у повісті "Гуси лебеді летять" пропоную скласти так:
У творі Стельмаха "Гуси-лебеді летять" утверджується шанобливе ставлення до природи. Головний герой твору, Михайлик, виріс у дружній родині трудівників, які особливо шанували землю-годівницю. Матір Михайлика була працьовитою жінкою, вела хазяйство, працювала в полі. Жінка привчила хлопця бачити красу природи, шанувати її, жити з нею в гармонії.
Мати Михайлика вірила в те, що з землею можна поговорити та дізнатись, чи гнівається вона, чи щось просить. Якщо урожай не добрий, то з землею можна домовитись, попросити її. А як жінка любила весняні сходи, як відчувала рослини, як поважно ставилась до кожної насінини! Твір "Гуси-лебеді летять" відносить нас у часи, коли люди жили землею, шанували її. То ж бережімо природу і сьогодні, бо вона - наш дім, наша годівниця.
Твір роздум на тему "Шанобливе ставлення до природи у повісті "Гуси лебеді летять" пропоную скласти так:
У творі Стельмаха "Гуси-лебеді летять" утверджується шанобливе ставлення до природи. Головний герой твору, Михайлик, виріс у дружній родині трудівників, які особливо шанували землю-годівницю. Матір Михайлика була працьовитою жінкою, вела хазяйство, працювала в полі. Жінка привчила хлопця бачити красу природи, шанувати її, жити з нею в гармонії.
Мати Михайлика вірила в те, що з землею можна поговорити та дізнатись, чи гнівається вона, чи щось просить. Якщо урожай не добрий, то з землею можна домовитись, попросити її. А як жінка любила весняні сходи, як відчувала рослини, як поважно ставилась до кожної насінини! Твір "Гуси-лебеді летять" відносить нас у часи, коли люди жили землею, шанували її. То ж бережімо природу і сьогодні, бо вона - наш дім, наша годівниця.
Ї-ї го-лос ка-ли-но-вий при-ча-ру-вав дів-ку.
Ой ні-хто так не заг-ра-є, як І-ван, ве-се-ло,
І-ван-ко-ву со-пі-лоч-ку чу-ти на все се-ло.
Со-пі-лоч-ко ка-ли-но-ва, ма-ла та то-нень-ка.
Чу-ю те-бе з по-ло-ни-ни, та-ка— сь го-лос-нень-ка.
Со-пі-лоч-ка ка-ли-но-ва, я-се-но-ве ден-це,
Не со-піл-ка то-то гра-є, а люб-ко-ве сер-це.
Ой де то-та со-пі-лоч-ка, де то-та, де то-та,
Що ми зно-чі пи-ща-ла-ла ко-ло мо-го ро-та?
В со-пі-лоч-ку ка-ли-но-ву а-бо із я-во-ра
За-гра-єш ми, мій ми-лень-кий, ко-ли бу-ду хво-ра.
Ой бо-дай ся роз-ко-ло-ла со-пі-лоч-ка то-та,
Що так сум-но со-піл-ка-ла ко-ло мо-го пло-та.
Ой бо-дай ся роз-ко-ло-ла со-піл-ка вер-че-на,
Че-рез то-ту со-пі-лоч-ку ход-жу зас-му-че-на.
Ой заг-ра-ю у со-піл-ку та пів-кну в лис-то-чок,
Вчу-є люб-ка, зро-зу-мі-є: йде ї-ї лю-бо-чок.
Ой заг-ра-ю у со-піл-ку, заг-ра-ю, заг-ра-ю,
Вчу-є ме-не мо-я люб-ка, що жи-ве на пла-ю.
Со-пі-лоч-ка ка-ли-но-ва з шість-ма во-рон-ка-ми
Твер-ду лю-бов із-чи-ни-ла, люб-ку, ме-жи на-ми.
Со-пі-лоч-ка ка-ли-но-ва, з че-реш-ні об-руч-ки,
Ой у люб-ка до со-піл-ки зо-ло-тень-кі руч-ки!