Яке положення НЕ Є ознакою «нової драми»:
а) Конфлікти внутрішні: зіткнення персонажів із трагедією буття, внутрішні протиріччя героїв;
б) Автор відтворює загальну атмосферу часу, духовні пошуки епохи..;
в) Пафос дії, боротьби;
г) Усі персонажі важливі, позбавлені однозначних характеристик;
д) «Відкритий фінал» п’єси.

Я не вважаю  , що в мені поселилася заздрість.
 Але інколи буває , що вона мене відвідує. Ні , це не та чорна заздрість, що несе за собою зло. А добра , чиста, від щирого серця. Коли я бачу , що в людини радість я також радію разом з нею. Я вважаю що це недобре коли  заздрять і таять у собі злість. Подруга придбала нову сукню, сусід придбав нову машину,  товариш виграв супер приз, отримав нагороду і таке інше. Цьому не потрібно заздрити ,  ти краще щиро радій разом з іншими, їхній радості.   Коли  ти не маєш такої можливості  все це мати, не сумуй.  Можливо в твоєму житті на даний час темна смуга,  Не переймайся , незабаром і "на твоїй вулиці буде свято", адже у тебе все попереду. Чекай і надійся на краще.

Жар-птиця у слов’ян – посланниця Сварога, денного світла, весняного розквіту природи. Вона зображається магічним знаком – свастикою. Її ім’я пов’язане з жаром – розпеченим у печі вугіллям, а також літньою спекою. Нашій Жар-Птиці тотожна Гаруда – чарівна птиця давньоіндійської міфології, що має чудові золоті крила, а також чеський і словацький птак-огнівак, германський der goldene Vogel, назви яких вказують на зв’язок з небесним вогнем, золотим світлом. Цей образ походить із найдавніших священних текстів Рігведи, де сам Бог Агні уподібнюється швидкому, золотокрилому птаху або могутньому соколу, що символізує небесний вогонь (блискавку), викрадену і передану людям. Жар-птиця живе у золотій клітці, що висить на чарівному дереві в Райському саду, споживає золоті яблука, які дають вічну молодість, красу і безсмертя. Коли вона співає, з її дзьоба сиплються коштовні перлини – образ оживляючих крапель дощу. Навіть одне перо з хвоста Жар-птиці вночі освітлює увесь сад. У греків до Жар-птиці подібний птах Фенікс, схожий на орла з червоно-золотим пір’ям, який вилітає у призначений час зі святилища Геліоса (Бога Сонця) і, співаючи похоронну пісню, вмирає, спалюючи сам себе, щоб знову воскреснути зі свого попелу. Так, міф розповідає про вмирання природи взимку і воскресіння її навесні. Про спочинок Сонця увечері і пробудження його на світанку.