Гарна, вродлива
«Чорнобрива дівчина»
«Карі оченята. Біле личко»
Повністю віддається почуттям
«Полюбила чорнобрива козака дівчина»
«Якби знала, що покине було б не любила»
«Чуло серце недоленьку, сказати не вміло»
Щира в почуттях
«Обоє раденькі... »
«Легше, мамо, в труні лежать, ніж його побачить».
Страждає від розлуки
«Не співає — сиротою білим світом нудить»,
«Без милого сонце світить — як ворог сміється»
«Дивилася чорнобрива, сохла і мовчала»
Зневірена, засліплена горем
«Сохне вона, як квіточка»
«Тяжко мені, тяжко!»
Не має розуміння зі сторони матері, одинока
«Чи не била мати»
Ніхто не спитає: «Де ти була, що робила?»
«Чого в'янеш, моя доню?» стара не спитала»
«Мене мати хоче дати за старого заміж»
Вірність почуттям
«Не хочу я панувати, не піду я, мамо!»
Привітна, ввічлива
«Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько»
Любляча донька
«А хто ж її головоньку буде доглядати?
«Хто догляне, розпитає, на старість
Забобонна, втратила віру, почуття обов’язку, занижена самооцінка
«Пішла вночі до ворожки»
Емоції переважають над осмисленням дійсності
«Без милого скрізь могила...»
«Скажи йому, що загину, коли не прибуде!»
Розгублена, невизначеність поступків
«Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..»
Не бачить виходу з ситуації, безпорадна перед незгодами
«Пішла б же я утопилась жаль душу згубити... »
«Ні! Вже не вернуся!»
«Там десь милий чорнобривий співає, гуляє, а я плачу, літа трачу, його виглядаю»
Ой смійтеся, дівчаточка, та й ви, молодиці,
Посіяв я файку жита, а цибух пшениці.
На припічку молотив, у запічку віяв,
Під припічком наорав, пшениці насіяв.
Ой Іван-подолян ходив з посторонком,
Вперезався комишем, підпирався ворком.
Тримав став на печі, черпав воду саком,
Ловив рибу грабельками, стріляв птахи маком.
Як ся став запалив, риби погоріли,
Попалені щупаки до лісу летіли.
Ой дівчино, дівчинонько, вмієш ся пишити,
А не вмієш до сорочки рукава пришити.
- Ой ти, білява, білявино, чого така біла?
- Бо на мені пудерику до півтора кіла.
Ой ішов я з вечорниць та попід городи,
Замотався в гарбузи та й наробив шкоди.
Як зачали старі баби кочергами гнати,
То я мусив гачі[1] дерти, гарбузи латати.
Утікав я од Параски через перелазки,
Якась біда ударила по штанах три разки.
А я кричу: - Ґвалту, люди, чого біда хоче? –
А по мені четвертий раз: - Не ходи поночі!
Як ішов я через село, курка мене вздріла,
Якби не та паличенька, була б мене з'їла.
Г»й скрипочка би не грала, якби не той смичок,
Не була би жінка бита, якби не язичок.
Та журюся, хлоп молодий, що ми жона схудне:
Доки зварить дещо їсти, то уже полуднє.
Ой мала я миленького, ой мала я, мала,
Поставила на ворота, та й ворона вкрала.
Ой мала я хлопця, ой хлопця Андруха,
Посадила над водою, та й украла муха.
Роботящий легінище, нема що казати:
До півночі за дівками, до полудня - спати.
Егей, файна дівка, срайна, шкода, що лінива:
Штири днини горшки мокли, а п'ятої мила.
Та чотири легіники сіно обертали,
Миша в сіні шелеснула - вони повтікали.
Ой скажіте, добрі люди, чим Андрій хворіє:
На роботі - замерзає, коло миски - пріє.
Гарна, вродлива
«Чорнобрива дівчина»
«Карі оченята. Біле личко»
Повністю віддається почуттям
«Полюбила чорнобрива козака дівчина»
«Якби знала, що покине було б не любила»
«Чуло серце недоленьку, сказати не вміло»
Щира в почуттях
«Обоє раденькі... »
«Легше, мамо, в труні лежать, ніж його побачить».
Страждає від розлуки
«Не співає — сиротою білим світом нудить»,
«Без милого сонце світить — як ворог сміється»
«Дивилася чорнобрива, сохла і мовчала»
Зневірена, засліплена горем
«Сохне вона, як квіточка»
«Тяжко мені, тяжко!»
Не має розуміння зі сторони матері, одинока
«Чи не била мати»
Ніхто не спитає: «Де ти була, що робила?»
«Чого в'янеш, моя доню?» стара не спитала»
«Мене мати хоче дати за старого заміж»
Вірність почуттям
«Не хочу я панувати, не піду я, мамо!»
Привітна, ввічлива
«Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько»
Любляча донька
«А хто ж її головоньку буде доглядати?
«Хто догляне, розпитає, на старість
Забобонна, втратила віру, почуття обов’язку, занижена самооцінка
«Пішла вночі до ворожки»
Емоції переважають над осмисленням дійсності
«Без милого скрізь могила...»
«Скажи йому, що загину, коли не прибуде!»
Розгублена, невизначеність поступків
«Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..»
Не бачить виходу з ситуації, безпорадна перед незгодами
«Пішла б же я утопилась жаль душу згубити... »
«Ні! Вже не вернуся!»
«Там десь милий чорнобривий співає, гуляє, а я плачу, літа трачу, його виглядаю»
Ой смійтеся, дівчаточка, та й ви, молодиці,
Посіяв я файку жита, а цибух пшениці.
На припічку молотив, у запічку віяв,
Під припічком наорав, пшениці насіяв.
Ой Іван-подолян ходив з посторонком,
Вперезався комишем, підпирався ворком.
Тримав став на печі, черпав воду саком,
Ловив рибу грабельками, стріляв птахи маком.
Як ся став запалив, риби погоріли,
Попалені щупаки до лісу летіли.
Ой дівчино, дівчинонько, вмієш ся пишити,
А не вмієш до сорочки рукава пришити.
- Ой ти, білява, білявино, чого така біла?
- Бо на мені пудерику до півтора кіла.
Ой ішов я з вечорниць та попід городи,
Замотався в гарбузи та й наробив шкоди.
Як зачали старі баби кочергами гнати,
То я мусив гачі[1] дерти, гарбузи латати.
Утікав я од Параски через перелазки,
Якась біда ударила по штанах три разки.
А я кричу: - Ґвалту, люди, чого біда хоче? –
А по мені четвертий раз: - Не ходи поночі!
Як ішов я через село, курка мене вздріла,
Якби не та паличенька, була б мене з'їла.
Г»й скрипочка би не грала, якби не той смичок,
Не була би жінка бита, якби не язичок.
Та журюся, хлоп молодий, що ми жона схудне:
Доки зварить дещо їсти, то уже полуднє.
Ой мала я миленького, ой мала я, мала,
Поставила на ворота, та й ворона вкрала.
Ой мала я хлопця, ой хлопця Андруха,
Посадила над водою, та й украла муха.
Роботящий легінище, нема що казати:
До півночі за дівками, до полудня - спати.
Егей, файна дівка, срайна, шкода, що лінива:
Штири днини горшки мокли, а п'ятої мила.
Та чотири легіники сіно обертали,
Миша в сіні шелеснула - вони повтікали.
Ой скажіте, добрі люди, чим Андрій хворіє:
На роботі - замерзає, коло миски - пріє.