Недаремно говорять: «Життя прожити — не поле перейти». І прожити своє життя без помилок не вдається нікому. Хоч існує прислів’я: «На чужих помилках вчаться», — але частіше люди вчаться на власних. Можливо, так краще відкладається у голові та серці. Але кожного разу, коли хочеш щось зробити, треба гарненько подумати. Часто емоції чи незнання справи не дають змоги все обдумати так, як хотілося б. Думаю, що саме емоції, бажання похизуватися перед товаришами рухали вчинками героя оповідання Є.Гуцала «Сім’я дикої качки». Юрко — міський хлопчик, який кожного літа приїжджає до бабусі в село. Тося — сільська дівчинка. їй дуже цікаво спілкуватися з Юрком, той розповідає про місто різні історії. Дівчинка вірить, не здогадуючись, що всі історії не зовсім правдиві. Одного разу діти побачили, як дика качка вела свій виводок до води. Зворушлива картина. Але в Юрка виникло бажання спіймати таку здобич.Не звертаючи уваги на розпачливий крик качки, він забрав пташенят. Не зважав хлопець і на прохання й пояснення Тосі, чому цього не можна робити. Юрко запевняв дівчинку, що буде турбуватися про пташок. А чи потрібна його турбота качатам? Звичайно, що ні. Хоча вдома хлопець знайшов ящик, насипав зерна, пташенята гинули на очах. Юркові набридло дивитися на маленьких. Він полишив їх і пішов звати сільських хлопців, щоб похизуватися своїм уловом. Тося вже не могла стримувати свої переживання. Дівчинка забрала знесилених каченят і понесла до води. Юрко не знайшовши пташенят, одразу зрозумів, куди вони поділися. Прибігши в ліс до ставка,хлопці побачили Тосю. Дівчинка, поклавши на воду пташенят, водила руками по воді. Хлопці кинулися їй до але сили покидали каченят.Дуже хочеться вірити, що сім’я дикої качки все ж таки вижила. Юрко запевняв себе, що вони живі і щасливі. І хоча тепер він точно відчував свою провинні шкодував про скоєне, але виправити помилку вже не міг. Тож недаремно говорять: «Сім раз відмір, а один раз відріж». Жахливий вчинок, якому не можна знайти виправдання. Хлопець вчинив нерозсудливо, не прислухався до слів Тосі. Треба любити і берегти природу, прислухатися до порад друзів. Не можна бавитися пташенятами, їжачками чи будь-якими іншими братами нашими меншими. Ми всі є частинкою природи.
нашому народові завжди були притаманні чуйність, доброта, милосердя. вважалося цілком закономірним і природним нещасному, знедоленому, дати притулок бездомному, поділитися з голодним шматком хліба, захистити скривдженого, немічного або старого. у житті людей необхідні чуйність, доброта, і не тільки для тих, хто її потребує, а і для тих, хто нею ділиться. людині може навіть добре слово.
виховати порядних, добрих дітей намагається кожна родина. так само виховував і свого племінника климка, що залишився сиротою, дядько кирило, виховував, як рідного сина. він його пестив, любив, привозив гостинці з кожного рейсу. привчав до самостійності, стежив за шкільним навчанням. і зі свого боку климко відплачував своєю турботою та любов’ю. він прибирав, міг приготувати їжу. климко був наділений багатьма гарними рисами характеру: був чуйний, організований, турботливий.
коли на початку війни гине його дядько, хлопчик залишається зовсім один, без рідних і даху над головою. щоб не обтяжувати чуже життя, він ні до кого не йде жити. та климко не тільки влаштовує себе, а ще й відповідає за життя своєї улюбленої вчительки, яка залишилася з немовлям на руках. йому боляче дивитися на те, що вчителька замість молока годує маленьку донечку чаєм, бо не має можливості купити їжу. і тому климко приймає рішення відправитися за 200 кілометрів у слов’янськ за сіллю для того, щоб виміняти її на їжу, яка потрібна і його другу, а найголовніше, щоб мати можливість придбати молоко для дитинки своєї вчительки.
але не всі люди прагнуть одне одному в горі, є й такі, хто намагається нажитися на чужому нещасті. зустрілися такі й климку — це бородань, який намагається купити плаття вчительки за безцінь, бочончиха, яка не поділиться і навіть сухарем, а також ворожка та поліцаї. та все одно добрих людей на світі більше.
климко подолав шлях аж до слов’янська, голодний та босий. а там він на ринку врятував дівчину під час облоги, назвавшись її братом. хлопчик не зміг би вчинити по-іншому, бо він був милосердним і думав більше про інших ніж про себе. навіть коли климко був у тітки марини, яка його лікувала в гарячці і потім хотіла залишити у себе, сміливий та самовідданий хлопчик не погодився, бо відчував відповідальність за життя близьких йому людей.
після важких випробувань, після небезпечної дороги климко повертався назад з дорогоцінною сіллю. він, незважаючи на небезпеку, показав, куди тікати радянському полоненому воїну. і саме тут його наздогнала черга з німецького автомата. хлопчик гине, не дійшовши до друга та вчительки усього декілька сотень метрів.
климко постає людиною, яка в першу чергу дбає про інших, а не про себе. не замислюючись йти на самопожертву, заради людей чинити героїчні вчинки, на які здатен не кожен, зовсім не обов’язково, але виявляти порядність і чуйність, чинити добро — це те, до чого повинна прагнути кожна людина.
нашому народові завжди були притаманні чуйність, доброта, милосердя. вважалося цілком закономірним і природним нещасному, знедоленому, дати притулок бездомному, поділитися з голодним шматком хліба, захистити скривдженого, немічного або старого. у житті людей необхідні чуйність, доброта, і не тільки для тих, хто її потребує, а і для тих, хто нею ділиться. людині може навіть добре слово.
виховати порядних, добрих дітей намагається кожна родина. так само виховував і свого племінника климка, що залишився сиротою, дядько кирило, виховував, як рідного сина. він його пестив, любив, привозив гостинці з кожного рейсу. привчав до самостійності, стежив за шкільним навчанням. і зі свого боку климко відплачував своєю турботою та любов’ю. він прибирав, міг приготувати їжу. климко був наділений багатьма гарними рисами характеру: був чуйний, організований, турботливий.
коли на початку війни гине його дядько, хлопчик залишається зовсім один, без рідних і даху над головою. щоб не обтяжувати чуже життя, він ні до кого не йде жити. та климко не тільки влаштовує себе, а ще й відповідає за життя своєї улюбленої вчительки, яка залишилася з немовлям на руках. йому боляче дивитися на те, що вчителька замість молока годує маленьку донечку чаєм, бо не має можливості купити їжу. і тому климко приймає рішення відправитися за 200 кілометрів у слов’янськ за сіллю для того, щоб виміняти її на їжу, яка потрібна і його другу, а найголовніше, щоб мати можливість придбати молоко для дитинки своєї вчительки.
але не всі люди прагнуть одне одному в горі, є й такі, хто намагається нажитися на чужому нещасті. зустрілися такі й климку — це бородань, який намагається купити плаття вчительки за безцінь, бочончиха, яка не поділиться і навіть сухарем, а також ворожка та поліцаї. та все одно добрих людей на світі більше.
климко подолав шлях аж до слов’янська, голодний та босий. а там він на ринку врятував дівчину під час облоги, назвавшись її братом. хлопчик не зміг би вчинити по-іншому, бо він був милосердним і думав більше про інших ніж про себе. навіть коли климко був у тітки марини, яка його лікувала в гарячці і потім хотіла залишити у себе, сміливий та самовідданий хлопчик не погодився, бо відчував відповідальність за життя близьких йому людей.
після важких випробувань, після небезпечної дороги климко повертався назад з дорогоцінною сіллю. він, незважаючи на небезпеку, показав, куди тікати радянському полоненому воїну. і саме тут його наздогнала черга з німецького автомата. хлопчик гине, не дійшовши до друга та вчительки усього декілька сотень метрів.
климко постає людиною, яка в першу чергу дбає про інших, а не про себе. не замислюючись йти на самопожертву, заради людей чинити героїчні вчинки, на які здатен не кожен, зовсім не обов’язково, але виявляти порядність і чуйність, чинити добро — це те, до чого повинна прагнути кожна людина.