Яка доля очікує Йванів, коли вони подорослішають? • Чому старість самотньої жінки — це її безпорадність і важке життя?

• Що мав на увазі поет, зазначаючи про матір: «А ти,

великомучениця»?

• Яким чином ця поезія Т. Шевченка ідейно пов’язана з іншими його

творами?

• Через що красуня дівчина втрачає свою привабливість?

• Чому батьки виганяли своїх дочок з позашлюбною дитиною з дому?

Чи було це морально виправданим?

• Чим пояснити зневажливе ставлення людей до жінки-покритки?

• Про що може розпитати дитина-байстря у матері, коли вона стане

дорослою?

• Яку долю буде мати така дитина?

• Яке покарання може понести мати від своєї дитини

• У чому вбачає трагедію жінки-покритки?

• Над чим змушує поміркувати Тарас Григорович читача своєю

поезією?

• Яким же вбачає автор райське життя на землі?

«Чи вважаєте ви своє життя раєм?»

Могу тебе подкинуть идейку как написать, тебе остается только расписать это.
 Современный человек так или иначе не может потерять свою индивидуальность, хоть что-то но он будет делать по своему, с какими-то своими особенностями.
Но в течение жизни человеку приходится подстраиваться под какие-то обстоятельства, людей. Распиши только это, если конечно подойдёт. И в конце как вывод можешь написать как лично ты относишься к этому, то есть как ты считаешь стоит ли подстраиваться под какие-либо обстоятельства, людей.
В общем думаю ты понял ход мыслей. 

Ледь-ледь  розвиднілось,  у конюшню прийшов Степан. Всю ніч він не  спав - не мав спокою через коня. Його тривожили думки. То були справжні муки совісті.
- Нащо було коня батогом бити? - картав він себе. - Хіба я не знаю, що то за кінь? Знаю. Це білий кінь, це ж майже людина. Він же розумніший за мене. Та й то правда - він з циркових коней, а я? Що я бачив у житті? Виріс сиротою, без батька. Вчитися - не вчився, у школу не було в чому ходити. Все життя - чорна робота від ранку до ночі. Може, тому я такий злий? Єдине, що люблю і знаю - коні. Так ось, коня ні за що образив. Ну, тепер все буде інакше. Нехай тільки я його знайду. Не любить він привід крутити - не посилатиму. І до міста нехай інші їздять. Буду його інколи відпускати самого попастися, нехай дитинство згадає.
   І незугарний чоловічок з сіро-землистим обличчям та брудними корявими руками, обягнувши на голову сірого пом*ятого кашкета, подався у степ - шукати Шептала.