Яка дівчина з твору мені найбільше імпонує, близька до ідеалу жінки для мене? Чому?
7. Знайдіть ознаки експресіонізму в новелі "Камінний хрест".
8. Дайте характерисику Івана Дідуха, використовуючи цитати. Чому його називали Переламаним?
9. Чому Іван виїжджає з рідного села? Куди? 10. Опишіть стан Івана напередодні від'їзду. 11. Яку пам"ятку залишає iван в селі по собі? Що вона символізує у творі.
12. Які події стали історичною основою новели? Чи є у твору прототипи?

Г.С. Сковорода був дуже багатогранною і, без сумніву, надзвичайно талановитою людиною. Він зробив вагомий внесок в розвиток самостійності української літератури. Його твори, різні за тематикою, але й досі продовжують надихати і розпалювати серця. На мою думку, Г.С.Сковорода частково був людиною ренесансного типу, бо, якщі відслідкувати його творчість, то можна помітити, що існує багато творів на релігійну тему, але ж ідея Відродження полягала у тому, що людина є центром усього. Але, до якого типу би ми не віднесли Г.С.Сковороду, для нас він завжди буде одним з перших, хто вивів байку на шлях самостійного розвитку, наповнив свої твори глибоким ідейним змістом.

Перша стадія взаємодії суспільства та природи тривала близько 2,5 млн. років від появи на Землі перших людей, які належали до виду Homo habilis, до початку пізньо-палеолітичної доби, пов’язаної з поширенням виду Homosapiens (людина розумна). Хоча більш до­сконала розумова діяльність, вогонь і досить різноманітні знаряд­дя праці вже дозволяли адаптуватися до різних типів екосистем, не змінюючи фізичної будови тіла. Нечисленні групи людей, озбро­єні кам’яними знаряддями, органічно «вписувались» як складові елементи у природні екосистеми, не порушуючи своєю діяльністю їхньої динамічної рівноваги. Тому можна вважати, що на цій стадії людське суспільство та біосфера в сукупності являли собою функ­ціонально незамкнену глобальну соціо-екосистему, в якій слабкі антропогенні впливи не могли викликати помітних змін у навко­лишньому середовищі.

На другій стадії взаємодії суспільства та природи, що тривала близько 40 тисяч років від початку пізнього палеоліту й до кінця

Другої світової війни, тобто до середини XX століття, людство вже відчутно впливало на навколишнє середовище, причому антропо­генний тиск на природу неухильно зростав разом із розвитком люд­ського суспільства, з удосконаленням виробничих відносин і зна­рядь праці. Людська діяльність спричинила вимирання багатьох видів тварин і рослин, викликала деградацію природних екосистем на значних площах, але ще не порушила природного кругообігу речовин та енергетичних потоків у масштабах усієї планети, тобто динамічної рівноваги біосфери. Негативна діяльність людей поча­ла викликати зворотну реакцію природи (уповільнену й не завжди адекватну), що створювало певні напруження у взаємовідносинах між людським суспільством і навколишнім середовищем. Отже, можна вважати, що на цій стадії глобальна соціо-екосистема стала частково функціонально замкненою.

У цій стадії можна виділити три етапи: примітивний, протягом якого людина впливала на природне середовище полюванням і ри­бальством; агрокультурний, коли основними засобами антропоген­ного впливу на природу були скотарство й землеробство; машинно-індустріальний, у якому провідним фактором руйнування навко­лишнього середовища стало промислове виробництво.

Третя стадія взаємодії суспільства та природи почалася в сере­дині XX століття після закінчення Другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розвитку науки й техніки, запо­чаткувавши нову науково-технічну революцію. У цей період не­раціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена здо­бутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, пошкодження регенераційних механізмів біосфери, деформації складеного протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціо-екосистеми. Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що загрожує стати незворотним і при­звести в найближчому майбутньому до такого ступеня деградації навколишнього середовища, що воно стане непридатним для по­дальшого існування людей.