Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.
І. Нечуй-Левицький... Чи знайдеться в Україні людина, яка не чула цього імені? Мабуть, ні! Велика творча спадщина Івана Семеновича багатопроблемна, а одне з почесніших місць посідає соціально-побутова повість "Кайдашева сім'я". У конкретних яскравих епізодах письменник довів, що в умовах капіталістичної дійсності спотворюються людські почуття і взаємини, інтереси і прагнення через бездуховність та егоїзм селянина, для якого головним стає власність. Чому виникають сварки в одній сім'ї, а потім тривають справжні баталії між сім'ями? Давайте простежимо, хто більше винен — старше покоління чи молодь. Голова родини — Омелько Кайдаш. Цей великий трудівник на все життя залишився затурканим, забобонним; Батько поступово втрачає авторитет у синів, а одна з причин — пияцтво. Але ж яке велике горе було в нього? Ніякого! Омелько Кайдаш не хоче стати прикладом для своїх синів. Батько постійно подавав їм уро¬ки егоїзму. Ось приклад. Дорога в село йшла коло Кайдашевого городу. Вона спус¬калася з крутого пагорбка, де часто перекидалися вози, ламалися осі, проте ніхто не брався полагодити дорогу. Кайдаш роздумує: "Як ті люди їздили з такої гори і не розкопали і одколи Семигори стоять". Усі чекають дива, щоб хтось прийшов і розкопав шлях. Навіть Карпо каже: "Як хтось копирсне, то й я копирсну скільки там разів". Егоїзм і бездуховність тут ідуть поруч. Боротьба за власність притупила родинні почуття. Насіння бездуховності дало здорові та міцні паростки в душі не тільки Карпа, а й Лавріна. Обидва брати працьовиті, охоче йдуть на заробітки, щоб завести своє господарство, але нехтують моральними принципами: не поважають матері, не слухають батька, принижують одне одного. їм нічого не варто образити жінку — дружину. У таких умовах не може розквітнути сімейне щастя. З Лавріна виходить такий самий егоїст, незважаючи на те, що на початку тво¬ру автор змальовує його лагідною та щедрою людиною. Він звикає до сварок, на¬слідуючи старшого брата. Грубість та егоїзм у нього стали помітними не менше, ніж у Карпа. І не дивно, що в цій родині були такі сини, бо вродитися такими було в кого. Мати — стара Кайдашиха — сварлива і деспотична жінка. "Вона довго терлася коло панів і набралась од них трохи панства", — так напише про неї І. Нечуй-Левицький. Вплив панів зробив з Марусі "осавула" у стосунках з невістками. Вона може знеславити Мотрю, перебільшуючи її провини або просто вигадуючи щось від себе. А Мелашку з самого початку незлюбила, тому що її батьки були бідни¬ми. Ворогуючи з невістками, Кайдашиха щоразу потрапляє і в смішні, і в трагіч¬ні ситуації. Сварки увійшли в її щоденне життя. Отакий приклад мати подавала своїм синам і невісткам. Ми в неї не бачимо ніякої любові до онуків; називаючи їх "злюками" та "вовченятами", горе-бабуся виносить собі вирок — бездуховність має бути покарана. Читачам не жаль Кайдашихи, вони їй не співчувають! Навколишня дійсність з її законами так чи інакше впливає на людину, формує її світогляд, світобачення, світорозуміння. Тільки сильна натура у змозі не підко¬рятися суворим законам життя. Та, на жаль, таких людей менше. А вони так по¬трібні нам сьогодні!
Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.
Чому виникають сварки в одній сім'ї, а потім тривають справжні баталії між сім'ями? Давайте простежимо, хто більше винен — старше покоління чи молодь.
Голова родини — Омелько Кайдаш. Цей великий трудівник на все життя залишився затурканим, забобонним; Батько поступово втрачає авторитет у синів, а одна з причин — пияцтво. Але ж яке велике горе було в нього? Ніякого! Омелько Кайдаш не хоче стати прикладом для своїх синів. Батько постійно подавав їм уро¬ки егоїзму. Ось приклад. Дорога в село йшла коло Кайдашевого городу. Вона спус¬калася з крутого пагорбка, де часто перекидалися вози, ламалися осі, проте ніхто не брався полагодити дорогу. Кайдаш роздумує: "Як ті люди їздили з такої гори і не розкопали і одколи Семигори стоять". Усі чекають дива, щоб хтось прийшов і розкопав шлях. Навіть Карпо каже: "Як хтось копирсне, то й я копирсну скільки там разів". Егоїзм і бездуховність тут ідуть поруч. Боротьба за власність притупила родинні почуття. Насіння бездуховності дало здорові та міцні паростки в душі не тільки Карпа, а й Лавріна. Обидва брати працьовиті, охоче йдуть на заробітки, щоб завести своє господарство, але нехтують моральними принципами: не поважають матері, не слухають батька, принижують одне одного. їм нічого не варто образити жінку — дружину. У таких умовах не може розквітнути сімейне щастя.
З Лавріна виходить такий самий егоїст, незважаючи на те, що на початку тво¬ру автор змальовує його лагідною та щедрою людиною. Він звикає до сварок, на¬слідуючи старшого брата. Грубість та егоїзм у нього стали помітними не менше, ніж у Карпа.
І не дивно, що в цій родині були такі сини, бо вродитися такими було в кого. Мати — стара Кайдашиха — сварлива і деспотична жінка. "Вона довго терлася коло панів і набралась од них трохи панства", — так напише про неї І. Нечуй-Левицький. Вплив панів зробив з Марусі "осавула" у стосунках з невістками. Вона може знеславити Мотрю, перебільшуючи її провини або просто вигадуючи щось від себе. А Мелашку з самого початку незлюбила, тому що її батьки були бідни¬ми. Ворогуючи з невістками, Кайдашиха щоразу потрапляє і в смішні, і в трагіч¬ні ситуації. Сварки увійшли в її щоденне життя. Отакий приклад мати подавала своїм синам і невісткам. Ми в неї не бачимо ніякої любові до онуків; називаючи їх "злюками" та "вовченятами", горе-бабуся виносить собі вирок — бездуховність має бути покарана. Читачам не жаль Кайдашихи, вони їй не співчувають!
Навколишня дійсність з її законами так чи інакше впливає на людину, формує її світогляд, світобачення, світорозуміння. Тільки сильна натура у змозі не підко¬рятися суворим законам життя. Та, на жаль, таких людей менше. А вони так по¬трібні нам сьогодні!