ема «Тиша морська»: зображення казкової краси морської тиші, коли в морі ледве хлюпочуть хвилі і сяє сонечко. Ідея «Тиша морська»: возвеличення приємного почуття душевного комфорту, насолоди від гарної погоди на морі. Основна думка: приємна погода сприятливо впливає на внутрішній стан людини, її настрій. Художні «Тиша морська» • повторення: «ледве-ледве»; • риторичні оклики: «Що бува негода в світі!»; «Золотим шляхом по епітети: «час гарячий», «ясне небо, море, хмарки, сонце», «злотиста блакить», «тихий плескіт», «хвилечка перлиста», «стежечка злотиста», «щире золото», «золотий шлях»; • метафори: «колихає море хвилі», «рине хвилечка», «в’ється стежечка», «золото спадає», «шлях, що проложило сонце». Леся Українка любила море. Воно вабило її своєю мінливістю, величчю, красою. Ця «країна світла та злотистої блакиті» навіває романтичні думки, мрії, бажання помандрувати кудись далеко-далеко Останню строфу поезії можна розуміти й алегорично: лірична героїня не боїться труднощів, вона готова їх долати, боротися за свою щасливу долю.
Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.
ема «Тиша морська»: зображення казкової краси морської тиші, коли в морі ледве хлюпочуть хвилі і сяє сонечко. Ідея «Тиша морська»: возвеличення приємного почуття душевного комфорту, насолоди від гарної погоди на морі. Основна думка: приємна погода сприятливо впливає на внутрішній стан людини, її настрій. Художні «Тиша морська» • повторення: «ледве-ледве»; • риторичні оклики: «Що бува негода в світі!»; «Золотим шляхом по епітети: «час гарячий», «ясне небо, море, хмарки, сонце», «злотиста блакить», «тихий плескіт», «хвилечка перлиста», «стежечка злотиста», «щире золото», «золотий шлях»; • метафори: «колихає море хвилі», «рине хвилечка», «в’ється стежечка», «золото спадає», «шлях, що проложило сонце». Леся Українка любила море. Воно вабило її своєю мінливістю, величчю, красою. Ця «країна світла та злотистої блакиті» навіває романтичні думки, мрії, бажання помандрувати кудись далеко-далеко Останню строфу поезії можна розуміти й алегорично: лірична героїня не боїться труднощів, вона готова їх долати, боротися за свою щасливу долю.
Объяснение:
Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.