«Слово о полку Ігоревім» — найкраща пам'ятка літератури Київської Русі. Перед читачем, ніби живі, постають герої «Слова...» — мужні захисни¬ки Руської землі, великі патріоти. З якою любов'ю невідомий нам автор змалював їхні образи! З усього видно, що він щиро любив рідну землю. Ігор Святославич для автора є втіленням князівських доблестей. Він мужній, сповнений «ратного духа». Пристрасне бажання «іспити шоломом Дону», почуття воїнської честі відтісняють страшне віщування — затемнен¬ня сонця. Справжній лицар, він вважає, що краще вмерти від меча, ніж потрапити в полон. Описуючи першу перемогу Ігоря над половцями, автор підкреслено гіперболічно показує її результати: руські воїни захопили стільки здобичі, що дорогими тканинами і одягом мостили болота. А Ігор з цієї здобичі взяв для себе тільки бойові знаки ворога. Високе благородство Ігор виявляє під час вирішальної битви, коли він у розпалі бою повертає полки на до брату Всеволоду. Автор висловлює до Ігоря любов і симпатію, називає його соколом, сонцем. Коли Ігор зазнав поразки, печалиться вся природа, вся Русь. Розповідаючи про втечу і повернення Ігоря з полону, автор особливо виразно виявляє своє співчуття до нього, а коли Ігор повертається на Русь, то знову «сонце світиться на небесах». Співчуваючи Ігорю, пишаючись його мужністю, сумуючи через невдачі, автор водночас засуджує недалекоглядну політику цього князя, міжусобиці, що підривали міць батьківщини, її благополуччя: «Сказав-бо брат брату: «Се моє, і те — моє теж». Саме така психологія феодала-власника лежить в основі поведінки і характеру Ігоря. Гірка поразка Ігоря — це розплата за його егоїзм і самовпевненість. Звертання Святослава Київського до братів Ігоря і Всеволода свідчить, напевне, і про ставлення до них самого автора «Слова...»: «О мої синовці, Ігорю і Всеволоде! Рано єсте почали Половецькую землю мечами разити, а собі слави шукати. Та без честі одоліли, без честі-бо кров поганую ви пролляли». У цьому звертанні хоч і звинувачуються Ігор і Всеволод у марнославстві та нерозважності, проте віддається їм належне, говориться, що серця їхні викувані з міцного булату і загартовані у відвазі.
Історія світової культури немислима без "Слова о полку Ігоревім" — найвидатнішої пам'ятки культури Київської Русі. В історії загальнолюдської культури є твори, що відображають найкращі риси, властиві тому чи іншому народові. У них виражені найзаповітніші людські сподівання, особливості їх світосприймання і національних характерів, у них звучить жива історія. Будучи найдосконалішим виявом творчого генія певного народу, вони представляють його у вічно квітучому саду світової культури й мистецтва, стають здобутком усього людства. До таких першорядних шедеврів світового мистецтва належить і "Слово о полку Ігоревім". Понад вісім століть відділяють нас від часу виникнення цього твору, але він і досі не перестає хвилювати нас своєю поетичною красою, своїм благородним високогуманним і поетичним змістом, свіжістю і неповторністю.
Невеликою за обсягом є ця героїчна поема, але з її сторінок постає яскрава й велична картина бурхливого життя Київської Русі. Автор починає свою пісню "оть старого Владимера до ныняшняго Ігоря". І хоч "Слово..." присвячене зображенню невдалого походу Ігоря Святославича, предметом його неослабної уваги є важливі поетичні події, що відбуваються на відрізку руської історії, окресленому іменами цих двох князів.
З рядків поеми постають образи численних руських князів з їхніми доблестями і вадами, в їхніх складних стосунках між собою та іноземними сусідами, вимальовується образ Руської землі від боліт і розлогих рік півночі до далекої Тмутаракані. Пошматована міжусобицями, але єдина як держава, Русь виступає у "Слові..." не ізольованою, а в дружніх стосунках чи військових конфліктах з племенами і народами, що проживають за її межами.
Історія світової культури немислима без "Слова о полку Ігоревім" — найвидатнішої пам'ятки культури Київської Русі. В історії загальнолюдської культури є твори, що відображають найкращі риси, властиві тому чи іншому народові. У них виражені найзаповітніші людські сподівання, особливості їх світосприймання і національних характерів, у них звучить жива історія. Будучи найдосконалішим виявом творчого генія певного народу, вони представляють його у вічно квітучому саду світової культури й мистецтва, стають здобутком усього людства. До таких першорядних шедеврів світового мистецтва належить і "Слово о полку Ігоревім". Понад вісім століть відділяють нас від часу виникнення цього твору, але він і досі не перестає хвилювати нас своєю поетичною красою, своїм благородним високогуманним і поетичним змістом, свіжістю і неповторністю.
Невеликою за обсягом є ця героїчна поема, але з її сторінок постає яскрава й велична картина бурхливого життя Київської Русі. Автор починає свою пісню "оть старого Владимера до ныняшняго Ігоря". І хоч "Слово..." присвячене зображенню невдалого походу Ігоря Святославича, предметом його неослабної уваги є важливі поетичні події, що відбуваються на відрізку руської історії, окресленому іменами цих двох князів.
З рядків поеми постають образи численних руських князів з їхніми доблестями і вадами, в їхніх складних стосунках між собою та іноземними сусідами, вимальовується образ Руської землі від боліт і розлогих рік півночі до далекої Тмутаракані. Пошматована міжусобицями, але єдина як держава, Русь виступає у "Слові..." не ізольованою, а в дружніх стосунках чи військових конфліктах з племенами і народами, що проживають за її межами.
Объяснение: