На узліссі, біля рову, де дідусь мій пас корову, кучеряве, як вільце, зеленіло деревце. І зайчатко, і лисичка називали його — дичка, і колись давно-давно липам скаржилось воно:— Чом я дике? Я не дике! Скоро виросту велике. Нині зовсім невеличке п’ю водичку од кринички, що прозора наче скло… Із зернятка я зросло. Ось довкола ліс буя… Може, кленом стану я, може, дубом в лісі скраю, ще не відаю, не знаю…Тут при нім зайчатко стало, подивилося й сказало:— Ти із яблука, що впало. До землі вчепилось ти, щоб під дощиком рости. Через років сім чи вісім станеш яблунею в лісі!Засміялись лопухи:— Хі-хі-хі! Хи-хи-хи! З неї яблуні не буде, бо затопчуть її люди. Якщо й вродить якийсь плід, то заглушить його глід!Але йшов узліссям дід. З корячка води напився і на дичку задивився: «Непомітна, невеличка, але яблунька, хоч дичка. В бур’янах густих вона, але в корені міцна…»Вирвав дід скрізь лопухи і сказав:— Роздивляйсь зелені сни, а пізніше, восени, я візьму тебе в мій сад, де порічки й виноград, де квітує все зелене,— станеш щепою у мене!І коли зжовтів весь ліс, деревце дідусь приніс до господи й посадив і довкіл обгородив, щоб не сміли зайченята взимку яблуньку чухрати. А на весну залюбки прищепив дідусь бруньки з яблунь тих, що вже великі, що культурні, а не дикі… Й деревце розвеселилось, шовком-цвітом рясно вкрилось. І зросла, як дід хотів, яблуня семи сортів. Дозрівали на осонні білі яблука й червоні.От і казка невеличка вам про яблуню, про Дичку.
творів І. Франка перед нами постає образ соціально активного героя, який тісно пов'язаний з народними масами, їх бажаннями, прагненнями. Він прикладає багато зусиль для зросту, хоча й повільного, національної гідності, людської самосвідомості.
У соціально-психологічній повісті І. Франка "Перехресні стежки" замальовується безправне життя селян Галичини на зламі XIX і XX століть. Головний герой повісті — адвокат Євген Рафалович. Це представник нового покоління української інтелігенції, що прийшла на зміну народникам. Молодий адвокат чітко визначив мету свого життя —— вчити селян "життєвій освіті"^ навчити їх користуватися своїми правами. Він ніколи не зраджує своїх життєвих і професійних принципів. На одному з балів, коли ще навчався, він познайомився з панночкою, яку покохав. Він відчув, "що з такою жінкою він міг би бути щасливим". Він загубив її, шукав, потім знову випадково зустрів: вона ходила до будинку, де він наймав квартиру, займатися музикою. Він записався туди теж, хоч вчителька швидко помітила, "що він уміє трохи чи не більше від неї самої". Він бажав ближче познайомитися з дівчиною, в чому і зізнався їй. Євген аж сам здивувався своїй сміливості.
Юнак довго згадував ті "золоті дні". В них не було зізнання в коханні, поцілунків, але він був окрилений цим чистим почуттям такі що "цілоденна праця була йому легкою". Дівчину звали Регіна; Юнак мріяв по закінченні навчання "поговорити з нею про спільну їх будущину". Але коли він склав іспити "з найкращою похвалою" і написав до неї листа, як вони домовлялись, йому відповіли, що вона вийшла заміж і виїхала з чоловіком. І ось виявляється, що вона є дружиною його колишнього "домашнього інструктора" Валеріана Стальського, з яким він зустрівся, коли прибув до місця роботи. Це страшна, жорстока, підла людина. Євгену здавалось, що коли він спілкується з Стальським, то "заглядає в пивницю, повну гнилі і поганого хробацтва".
творів І. Франка перед нами постає образ соціально активного героя, який тісно пов'язаний з народними масами, їх бажаннями, прагненнями. Він прикладає багато зусиль для зросту, хоча й повільного, національної гідності, людської самосвідомості.
У соціально-психологічній повісті І. Франка "Перехресні стежки" замальовується безправне життя селян Галичини на зламі XIX і XX століть. Головний герой повісті — адвокат Євген Рафалович. Це представник нового покоління української інтелігенції, що прийшла на зміну народникам. Молодий адвокат чітко визначив мету свого життя —— вчити селян "життєвій освіті"^ навчити їх користуватися своїми правами. Він ніколи не зраджує своїх життєвих і професійних принципів. На одному з балів, коли ще навчався, він познайомився з панночкою, яку покохав. Він відчув, "що з такою жінкою він міг би бути щасливим". Він загубив її, шукав, потім знову випадково зустрів: вона ходила до будинку, де він наймав квартиру, займатися музикою. Він записався туди теж, хоч вчителька швидко помітила, "що він уміє трохи чи не більше від неї самої". Він бажав ближче познайомитися з дівчиною, в чому і зізнався їй. Євген аж сам здивувався своїй сміливості.
Юнак довго згадував ті "золоті дні". В них не було зізнання в коханні, поцілунків, але він був окрилений цим чистим почуттям такі що "цілоденна праця була йому легкою". Дівчину звали Регіна; Юнак мріяв по закінченні навчання "поговорити з нею про спільну їх будущину". Але коли він склав іспити "з найкращою похвалою" і написав до неї листа, як вони домовлялись, йому відповіли, що вона вийшла заміж і виїхала з чоловіком. І ось виявляється, що вона є дружиною його колишнього "домашнього інструктора" Валеріана Стальського, з яким він зустрівся, коли прибув до місця роботи. Це страшна, жорстока, підла людина. Євгену здавалось, що коли він спілкується з Стальським, то "заглядає в пивницю, повну гнилі і поганого хробацтва".