Як ви розумієте останні рядки поезії "Доля" "Ходімо ж, доленько моя! Мій друже вбогий, не лукавий! Ходімо дальше, дальше слава, А слава–заповідь моя."
Творчість відомого українського письменника Б. Харчука вчить кожного з нас виховувати в собі бережливе ставлення до оточуючої природи, до її краси. Його твори здатні з самого дитинства прищепити читачам риси доброти, чуйності і відповідальності за оточуючий нас світ. Частіш усього ми бачимо непорозуміння людей до тих, хто знаходить підтримку і порозуміння саме у природі. На основі прочитаних мною творів я маю змогу зробити висновок, що людина і природа міцно і назавжди взаємопов’язані друг з другом. І тому ми повинні сприймати оточуючу нас природу не тільки очима, а й серцем і душею.
Ми повинні наслідувати справі героя творів Б. Харчука та робити все, що є в наших силах для збереження природи, для її розуміння і для найбільшого з нею зближення. Ніколи не слід знищувати рослинний світ, ніколи не слід ображати тварин, бо все те, що нас оточує у житті – теж живе. Прикладом для нас може служити Планетник – герой однойменного оповідання Б. Харчука, про якого він написав: «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави – усе живе, усе для чогось призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?». Про це ж саме говорить багато повір’їв та народних легенд українського народу, які досить часто зустрічаються у творах письменника.
Для більшості творів Б. Харчука притаманна думка про збереження природи і її краси, і саме цю думку ми ніколи не повинні забувати, зробивши прикладом для себе і своїх вчинків героїв творчості письменника. Для того, щоб стати гідним членом нашого суспільства, «щоб жити і вдосконалюватися — піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності».
А ось ця історія сталася з ним у Відні. Їхав він своєю машиною, але правил не звик дотримуватися. Нерідко жартував, мовляв, в Англії вони одні, у Америці зовсім інші, і в Австрії, мабуть, теж місцеві нюанси мають. Отож, порушення помітили поліцейські, які, зупинивши машину, стали вимагати, аби Кротон сплатив штраф. Грошей він заробити ще не встиг, тож пожартував, мовляв, завтра виступатиме на сцені, а післязавтра розрахується. Але стражі порядку були невблаганними та принциповими. Не церемонячись, пов'язали Фірцака та й повезли у в'язницю. І хоча гість-закарпатець переконував, що він – артист, що він – Кротон, але такі аргументи на «тамтешніх» поліцейських не вплинули – Івана Силу таки «заперли...»
Коли зостався сам у чотирьох стінах, за відсутності наглядача виламав грати. Та ще й покрутив їх у баранячий ріг. Пройшовся гордовито коридором, з'явившись, урешті, в кімнаті чергового по в'язниці. Той із подиву ледь зі стільця не впав. Вичитавши підлеглого за ненадійно зачинені дверні засуви, відвів затриманого до начальника поліції. І тільки тоді, за до перекладача, з'ясувалося, хто такий цей клопітний і ядерний чолов'яга. Кротона одразу ж випустили, вибачилися за непорозуміння. А наступного дня сам начальник поліції з дружиною прийшов на виступи Фірцака, і так щиросердно, як той, ніхто йому не аплодував. Навіть букет красивих квітів подарував учорашньому своєму «підопічному»
Творчість відомого українського письменника Б. Харчука вчить кожного з нас виховувати в собі бережливе ставлення до оточуючої природи, до її краси. Його твори здатні з самого дитинства прищепити читачам риси доброти, чуйності і відповідальності за оточуючий нас світ. Частіш усього ми бачимо непорозуміння людей до тих, хто знаходить підтримку і порозуміння саме у природі. На основі прочитаних мною творів я маю змогу зробити висновок, що людина і природа міцно і назавжди взаємопов’язані друг з другом. І тому ми повинні сприймати оточуючу нас природу не тільки очима, а й серцем і душею.
Ми повинні наслідувати справі героя творів Б. Харчука та робити все, що є в наших силах для збереження природи, для її розуміння і для найбільшого з нею зближення. Ніколи не слід знищувати рослинний світ, ніколи не слід ображати тварин, бо все те, що нас оточує у житті – теж живе. Прикладом для нас може служити Планетник – герой однойменного оповідання Б. Харчука, про якого він написав: «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави – усе живе, усе для чогось призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?». Про це ж саме говорить багато повір’їв та народних легенд українського народу, які досить часто зустрічаються у творах письменника.
Для більшості творів Б. Харчука притаманна думка про збереження природи і її краси, і саме цю думку ми ніколи не повинні забувати, зробивши прикладом для себе і своїх вчинків героїв творчості письменника. Для того, щоб стати гідним членом нашого суспільства, «щоб жити і вдосконалюватися — піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності».
А ось ця історія сталася з ним у Відні. Їхав він своєю машиною, але правил не звик дотримуватися. Нерідко жартував, мовляв, в Англії вони одні, у Америці зовсім інші, і в Австрії, мабуть, теж місцеві нюанси мають. Отож, порушення помітили поліцейські, які, зупинивши машину, стали вимагати, аби Кротон сплатив штраф. Грошей він заробити ще не встиг, тож пожартував, мовляв, завтра виступатиме на сцені, а післязавтра розрахується. Але стражі порядку були невблаганними та принциповими. Не церемонячись, пов'язали Фірцака та й повезли у в'язницю. І хоча гість-закарпатець переконував, що він – артист, що він – Кротон, але такі аргументи на «тамтешніх» поліцейських не вплинули – Івана Силу таки «заперли...»
Коли зостався сам у чотирьох стінах, за відсутності наглядача виламав грати. Та ще й покрутив їх у баранячий ріг. Пройшовся гордовито коридором, з'явившись, урешті, в кімнаті чергового по в'язниці. Той із подиву ледь зі стільця не впав. Вичитавши підлеглого за ненадійно зачинені дверні засуви, відвів затриманого до начальника поліції. І тільки тоді, за до перекладача, з'ясувалося, хто такий цей клопітний і ядерний чолов'яга. Кротона одразу ж випустили, вибачилися за непорозуміння. А наступного дня сам начальник поліції з дружиною прийшов на виступи Фірцака, і так щиросердно, як той, ніхто йому не аплодував. Навіть букет красивих квітів подарував учорашньому своєму «підопічному»