„Шпага Славка Беркути“ — шкільна повість про непрості стосунки підлітків-однокласників, про пошук себе, дорослішання, розуміння людей та навколишнього світу. І хоча твір був написаний та виданий ще в 1968 році, проте проблеми, порушені Ніною Бічуєю, є гостро актуальними й зараз. Мені здається, письменниця добре знає дитячу психологію, уміє писати про те, що хвилює підлітків, тому читати її твір надзвичайно цікаво. Одна з основних проблем повісті, яка стосується кожного з нас, — значення дружби в житті людини.
Друзі потрібні кожному, без них набагато важче жити в такому неспокійному й непередбачуваному світі. їхня підтримка захищає нас від стресів та самоти, допомагає у важких життєвих ситуаціях. Справжні товариші — це люди, на яких завжди можна покластися, вони сприймають нас, якими ми є, уміють розділити з горе й радість.
У повісті показано дружбу між однокласниками — Славком Беркутою та Юльком Ващуком. Вони мешкають у Львові, знають одне одного давно й навіть сидять за однією партою. Але якщо Славко завжди робив усе, щоб підтримати товариша (наприклад, віддав йому взимку свою шапку, щоб приятель не захворів; навмисно програвав йому під час гри в шахи, аби друг порадів), то Юлько, здається, завжди ніби дозволяв із ним товаришувати. У підлітковому віці це призвело до конфлікту між друзями. Ярослав вважає, що Юлько став занадто зарозумілим, пихатим, невдячним, йому все дається легко без будь-яких зусиль. Сам же Беркута — борець, йому доводиться важко працювати: спочатку над тим, щоб перемогти хворобу, яка ледве не зробила його інвалідом, багато навчатися, наполегливо тренуватися, щоб досягти успіху. З іншого ж боку, Юлько Ващук переживає непростий період: він не має справжнього родинного тепла, ніхто не сприймає серйозно його захоплення малюванням. Проте в Беркути, на думку хлопця, усе в житті гаразд: той має підтримку від батьків, користується повагою однокласників, блискучо виступає на спортивних змаганнях і навіть потрапляє до молодіжної збірної.
Пояснення:Від дорослих ми часто чуємо: "Гуртом і батька легше бити". Дійсно, якщо разом, то легше все вийде. Є казка, у якій старий батько подав такий приклад: одну гілочку легко зломити, а пучечок важче. Це все до того, що єдність — це велика сила. Ось і у повісті І. Я. Франка "Захар Беркут" зображено, як єдність, згуртованість та відданість своїй Батьківщині можуть до здолати найстрашнішого ворога.
Вражає своєю сміливістю Максим Беркут, син Захара, що з полону намагається до своєму народу. Мирослава, кохана Максима, нічого не злякалася і допомагає здолати монголів тоді, коли її батько став зрадником. Але головним героєм твору є Захар Беркут, що не лише стоїть над громадою і вміло керує, а й відважний та відданий своєму народові. Він наважується битись до кінця, не зважаючи на те, що його син у полоні монголів. Захар Беркут не дає батьківській любові переважити громадський обов'язок. Дії оборонців відважні і разом з цим точні. Спільнота працює, ніби одна людина. Розуміють один одного, вболівають за кожного. Прекрасна сила єдності показана у цьому творі, і підтвердженням думки про необхідність єдності є останні слова Захара Беркута: "Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю".
Я повністю згоден з цими словами ватажка тухольців. З історії ми знаємо багато прикладів, коли розбрат призводив до поразки. З неї ж таки ми довідуємось, що коли під час біди люди, князівства, країни об'єднувались, то завжди перемагали. Отже, сила наша в єдності, згуртованості, відданості своїй Батьківщині.
„Шпага Славка Беркути“ — шкільна повість про непрості стосунки підлітків-однокласників, про пошук себе, дорослішання, розуміння людей та навколишнього світу. І хоча твір був написаний та виданий ще в 1968 році, проте проблеми, порушені Ніною Бічуєю, є гостро актуальними й зараз. Мені здається, письменниця добре знає дитячу психологію, уміє писати про те, що хвилює підлітків, тому читати її твір надзвичайно цікаво. Одна з основних проблем повісті, яка стосується кожного з нас, — значення дружби в житті людини.
Друзі потрібні кожному, без них набагато важче жити в такому неспокійному й непередбачуваному світі. їхня підтримка захищає нас від стресів та самоти, допомагає у важких життєвих ситуаціях. Справжні товариші — це люди, на яких завжди можна покластися, вони сприймають нас, якими ми є, уміють розділити з горе й радість.
У повісті показано дружбу між однокласниками — Славком Беркутою та Юльком Ващуком. Вони мешкають у Львові, знають одне одного давно й навіть сидять за однією партою. Але якщо Славко завжди робив усе, щоб підтримати товариша (наприклад, віддав йому взимку свою шапку, щоб приятель не захворів; навмисно програвав йому під час гри в шахи, аби друг порадів), то Юлько, здається, завжди ніби дозволяв із ним товаришувати. У підлітковому віці це призвело до конфлікту між друзями. Ярослав вважає, що Юлько став занадто зарозумілим, пихатим, невдячним, йому все дається легко без будь-яких зусиль. Сам же Беркута — борець, йому доводиться важко працювати: спочатку над тим, щоб перемогти хворобу, яка ледве не зробила його інвалідом, багато навчатися, наполегливо тренуватися, щоб досягти успіху. З іншого ж боку, Юлько Ващук переживає непростий період: він не має справжнього родинного тепла, ніхто не сприймає серйозно його захоплення малюванням. Проте в Беркути, на думку хлопця, усе в житті гаразд: той має підтримку від батьків, користується повагою однокласників, блискучо виступає на спортивних змаганнях і навіть потрапляє до молодіжної збірної.
Відповідь:
Пояснення:Від дорослих ми часто чуємо: "Гуртом і батька легше бити". Дійсно, якщо разом, то легше все вийде. Є казка, у якій старий батько подав такий приклад: одну гілочку легко зломити, а пучечок важче. Це все до того, що єдність — це велика сила. Ось і у повісті І. Я. Франка "Захар Беркут" зображено, як єдність, згуртованість та відданість своїй Батьківщині можуть до здолати найстрашнішого ворога.
Вражає своєю сміливістю Максим Беркут, син Захара, що з полону намагається до своєму народу. Мирослава, кохана Максима, нічого не злякалася і допомагає здолати монголів тоді, коли її батько став зрадником. Але головним героєм твору є Захар Беркут, що не лише стоїть над громадою і вміло керує, а й відважний та відданий своєму народові. Він наважується битись до кінця, не зважаючи на те, що його син у полоні монголів. Захар Беркут не дає батьківській любові переважити громадський обов'язок. Дії оборонців відважні і разом з цим точні. Спільнота працює, ніби одна людина. Розуміють один одного, вболівають за кожного. Прекрасна сила єдності показана у цьому творі, і підтвердженням думки про необхідність єдності є останні слова Захара Беркута: "Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю".
Я повністю згоден з цими словами ватажка тухольців. З історії ми знаємо багато прикладів, коли розбрат призводив до поразки. З неї ж таки ми довідуємось, що коли під час біди люди, князівства, країни об'єднувались, то завжди перемагали. Отже, сила наша в єдності, згуртованості, відданості своїй Батьківщині.