У творі розповідається про юнака Павлуся з козацького роду Судаків та його сестру — Ганусю. Про те, як в їх рідному селі стався набіг татарів, його рідних вбили, сестру забрали у полон, а сам він утік до козаків поблизу селища. Так подорожуючи від одного козацького поселення до іншого, він мріяв визволити свою сестру з турецького полону в Криму. Випадково потрапивши у полон до Харциза, степового розбишаки, він був проданий в турецьке село Коджамбаку сину місцевого ефенді — Мустафі. Там хлопець познайомився з невільником Остапом Швидким, став розпитувати про можливість утечі. В один деньйому майже вдалося утекти на коні, але по дорозі додому його запідозрив один татарин і Павлуся повернули до селища та майже побили нагаєм. Перед присудом він почув від одного пана, що син вельможі, Девлет -Гірея, безвісти зник в Україні. Павлусь сказав, що знає про долю його сина, і хлопця повезли до Девлет-Гірея. Там він попросив знайти його сестру Ганусю, що була в Криму. Дівчинку розшукали, привели до вельможі, вона розповіла де знаходиться Мустафа (Павлусь пояснив їй що потрібно казати). Через певний час Мустафу знайшли, і за це Девлет-Гірей подарував волю Павлу, Ганні і Остапу Швидкому, козаку що був у рабстві з Павлусем.
Мій дім-це моя фортеця. Це використовують в багатьох прислів'ях, піснях, віршах, картинах. Коли ти не бажаєш жити за правилами сім'ї. Але, ставши дорослим, ти розумієш, що ці правила тобі потрібні. Це правила твоєї домівки, твоєї родини. У кожній сім'ї мають місце існування ті чи інші правила, свої традиції. Ти дорослішаєш, біля своїх батьків, брата, сестри, з їхньою поміччю ти отримуєш нове бачення про світ, по-новому сприймаєш все, що відбувається. Бачиш першу мамину усмішку, яка приносить тобі щастя. У сім'ї, ти, любиш і ненавидиш і так постійно. Коли стаєш підлітком починаєш не любити, старшого брата або сестру. Минає півроку, і все знову по-старому. Ти знову їх любиш і скрізь і завжди з ними. Потім через пару років ти йдеш зі свого будинку там де ти виріс. І, здається, ти радий цьому. Але проходить рік, два і все ж тебе знову, як магнітом тягне в той будинок, до батьків. Де ти жив до цього і де ти виріс, але змінити вже нічого не можливо. Таксамо і в Клима він дуже хотів побачити батьків, які були в Єгипті. Він за ним сумував так як ми сумуємо за своїми близькими. Але з однієї сторони він був сердитий на них.
Мій дім-це моя фортеця. Це використовують в багатьох прислів'ях, піснях, віршах, картинах. Коли ти не бажаєш жити за правилами сім'ї. Але, ставши дорослим, ти розумієш, що ці правила тобі потрібні. Це правила твоєї домівки, твоєї родини. У кожній сім'ї мають місце існування ті чи інші правила, свої традиції. Ти дорослішаєш, біля своїх батьків, брата, сестри, з їхньою поміччю ти отримуєш нове бачення про світ, по-новому сприймаєш все, що відбувається. Бачиш першу мамину усмішку, яка приносить тобі щастя. У сім'ї, ти, любиш і ненавидиш і так постійно. Коли стаєш підлітком починаєш не любити, старшого брата або сестру. Минає півроку, і все знову по-старому. Ти знову їх любиш і скрізь і завжди з ними. Потім через пару років ти йдеш зі свого будинку там де ти виріс. І, здається, ти радий цьому. Але проходить рік, два і все ж тебе знову, як магнітом тягне в той будинок, до батьків. Де ти жив до цього і де ти виріс, але змінити вже нічого не можливо. Таксамо і в Клима він дуже хотів побачити батьків, які були в Єгипті. Він за ним сумував так як ми сумуємо за своїми близькими. Але з однієї сторони він був сердитий на них.