Недаремно говорять: «Життя прожити — не поле перейти». І прожити своє життя без помилок не вдається нікому. Хоч існує прислів’я: «На чужих помилках вчаться», — але частіше люди вчаться на власних. Можливо, так краще відкладається у голові та серці. Але кожного разу, коли хочеш щось зробити, треба гарненько подумати. Часто емоції чи незнання справи не дають змоги все обдумати так, як хотілося б. Думаю, що саме емоції, бажання похизуватися перед товаришами рухали вчинками героя оповідання Є.Гуцала «Сім’я дикої качки». Юрко — міський хлопчик, який кожного літа приїжджає до бабусі в село. Тося — сільська дівчинка. їй дуже цікаво спілкуватися з Юрком, той розповідає про місто різні історії. Дівчинка вірить, не здогадуючись, що всі історії не зовсім правдиві. Одного разу діти побачили, як дика качка вела свій виводок до води. Зворушлива картина. Але в Юрка виникло бажання спіймати таку здобич.Не звертаючи уваги на розпачливий крик качки, він забрав пташенят. Не зважав хлопець і на прохання й пояснення Тосі, чому цього не можна робити. Юрко запевняв дівчинку, що буде турбуватися про пташок. А чи потрібна його турбота качатам? Звичайно, що ні. Хоча вдома хлопець знайшов ящик, насипав зерна, пташенята гинули на очах. Юркові набридло дивитися на маленьких. Він полишив їх і пішов звати сільських хлопців, щоб похизуватися своїм уловом. Тося вже не могла стримувати свої переживання. Дівчинка забрала знесилених каченят і понесла до води. Юрко не знайшовши пташенят, одразу зрозумів, куди вони поділися. Прибігши в ліс до ставка,хлопці побачили Тосю. Дівчинка, поклавши на воду пташенят, водила руками по воді. Хлопці кинулися їй до але сили покидали каченят.Дуже хочеться вірити, що сім’я дикої качки все ж таки вижила. Юрко запевняв себе, що вони живі і щасливі. І хоча тепер він точно відчував свою провинні шкодував про скоєне, але виправити помилку вже не міг. Тож недаремно говорять: «Сім раз відмір, а один раз відріж». Жахливий вчинок, якому не можна знайти виправдання. Хлопець вчинив нерозсудливо, не прислухався до слів Тосі. Треба любити і берегти природу, прислухатися до порад друзів. Не можна бавитися пташенятами, їжачками чи будь-якими іншими братами нашими меншими. Ми всі є частинкою природи.
Вори Григорія Квітки-Основ'яненка відзначаються художньою достовірністю, майстерністю, живим зв'язком із сучасною письменникові дійсністю. Він чудово знав український побут, фольклор, народну демонологію і органічно використовував цей матеріал у своїх прозових творах. Одним з таких творів є бурлескно-реалістична, сатирично забарвлена повість «Конотопська відьма», у якій реальне і фантастичне поєднані автором у цілісну картину.Події розгортаються в цілком реальному містечку Конотопі, і заправляють у ньому звичайний український сотник та його писар. Пан сотник Микита Уласович Забрьоха «більш тридцяти ліку не знав, а козака ні однісінького у твар не знав і не тямив, хто з них Демко, а хто Процько». Повною протилежністю йому був Прокіп Ригорович Пістряк, «суть сотенний конотопський писар», чоловік хитрий та корисливий. їхнє старшинування відзначалося повною сваволею. Реальну владу мав писар, бо без його поганенького знання грамоти пан сотник почував себе безпорадним.Автор точно і детально описує життя в Конотопі, стосунки між людьми, достовірно змальовує психологічні мотиви їх вчинків. Ось, наприклад, про що в першу чергу думає пан сотник, загадавши свататись до хорунжівни Олени: «... дівка здорова, молода, огрядна... Свій хутір, лісок, млинок...» А «щирий приятель пана сотника» писар, образившись на Забрьоху через випадок із хворостиною, мріє усунути його з посади і підмовляє не виконувати наказ полковника.Фантастичні події в повісті почалися з того, що сотник, замість виконати наказ начальства і вести козаків у Чернігів, з доброго дива заходився рятувати світ від засухи. За народними уявленнями, спричинити посуху могло відьомське чаклування. Тому було вирішено шукати серед молодиць винуватицю нещастя. Забрьоха та Пістряк забажали перевірити всіх жінок дідівським методом — у ставку: «Аще кая суть відьма, та не погрязнеть на дно річноє». Список імовірних відьом складав сам писар Ригорович, вибираючи тих, хто чимось йому не догодив.Перетопивши чимало молодиць, старшини виявили відьму, стару Явдоху Зубиху. З цього моменту фантастичне в повісті тісно переплітається з реальним. Відьму змальовано у творі цілком відповідно до народних уявлень: «...як удень, то і стара, а як сонце заходить, так і молодіє», ходить вночі «доїти по селу коров, овечат, кіз, собак, кішок, а по болотам жаб, ящерок, гадюк». Цей фантастичний персонаж вплітається в реалістичні сюжетні події, і у ставленні до нього особливо яскраво виявляється недоумкуватість сотника та корисливість писаря.Забрьоха та Пістряк блискуче виконали завдання: порятували край від посухи, відлупцювавши стару Явдоху різками. Відьма пообіцяла повернути дощові хмари, але затаїла зло на «гаспидського Забрьоху» за прилюдну ганьбу.Невідомо, чим викликані наступні події — каверзами відьми чи фантастичною недолугістю Забрьохи з Пістряком. Вони, кожен окремо, вирішили: якщо в селі є відьма, чому б не використати її вміння у власних інтересах? Писар, ображений випадком при підрахунку козаків, хотів зайняти місце свого сотника, а Забрьоха мріяв про хорунжівну Олену.Вдатна на вигадки, відьма отримала чудову нагоду помститись, оскільки і сотник, і писар готові були виконати будь-який її наказ. Явдоха згодилась їм до Батько-сотник на радощах вигукнув: «Чи звелиш Конотоп спалити, так разом з чотирьох кінців і запалю...»Конотоп дивувався незрозумілій поведінці свого сотника, і його з писарем врешті-решт за дурисвітство і «польоти у вирій» зняли з посад. На додачу до всього Зубиха, навівши чари на Забрьоху, одружила його не з вимріяною Оленою, а з лисою, кривою на око, кособокою та коростявою Солохою.За до відьомських чар Явдохи герої виявили свою справжню сутність. Вони показали, що готові використати будь-які засоби для досягнення своєї мети. Та відьомські чаклування не можуть до в розв'язанні реальних життєвих проблем, якщо людина не здатна зарадити їм сама. Хорунжівна Олена, яка теж звернулася до відьми, одружилася зі своїм обранцем паном Халявським, але «хоч і прийняли шлюб, та як не через божу волю, а через Явдоху, через її реп'яхи та кісточки сушеної жаби, так воно усе і пало прахом».У повісті багато фантастичного: чари та перевертні, любовна ворожба та літання на мітлах. Проте серед казкових подій не зникають реальні проблеми людського життя, складність людських стосунків. Квітка-Основ'яненко використав фольклорний та міфологічний матеріал для яскравішого виявлення обмеженості та свавілля можновладців), їх кар'єризму та захланності.
