Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912р. у селі Дяківці Літинського району на Вінниччині в родині незаможного хлібороба.
Перші його віршові спроби припадають на тридцяті роки, коли він по закінченні Вінницького педагогічного інституту (1933) вчителює спочатку на рідному Поділлі, а потім у школі села Літки на Київщині. Паралельно з роботою вчителя Стельмах працює і як збирач народнопісенних скарбів; пізніше (після Великої Вітчизняної війни) він деякий час вдосконалював професійні навики фольклориста на посаді наукового співробітника в Інституті фольклору та етнографії АН УРСР.
Перша збірка поезій "Добрий ранок" виходить під редакцією А. Малишка 1941 року.
Перебуваючи у лавах Радянської Армії, М. Стельмах зустрів Велику Вітчизняну війну. У 1941р. отримав важке поранення в голову і спину. Після тривалого лікування — знову на фронті. Списаний медкомісією зі служби в артилерійській частині, працює спеціальним кореспондентом газети "За честь Батьківщини" (Перший Український фронт). Залікувавши друге важке поранення (липень 1944р.), він повертається до лав захисників Вітчизни і закінчує війну на німецькій землі.
Українська філософська традиція (правда, на вульгарному, «низькому» рівні) була представлена в творчості т.зв. мандрівних дяків. Останні з’являються як результат «перевиробництва» інтелектуальних кадрів, що стало можливим завдячуючи існуванню Києво-Могилянської академії та її філій.
Мандрівні дяки, здебільшого, мали певний рівень філософських знань. Й водночас добре знали реальне життя простолюду, його духовний світ. Вони творили власну специфічну культуру, яка поєднувала народну творчість зі шкільною вченістю. Мандрівні дяки в своїй писаннях виражали риси української ментальності, зокрема прагнення до волі, намагання втекти від реалій світу, власне, тих рис, що були притаманні козацтву. До таких мандрівних дяків, наприклад, можна віднести згадуваного Климентія Зіновіїва.
Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912р. у селі Дяківці Літинського району на Вінниччині в родині незаможного хлібороба.
Перші його віршові спроби припадають на тридцяті роки, коли він по закінченні Вінницького педагогічного інституту (1933) вчителює спочатку на рідному Поділлі, а потім у школі села Літки на Київщині. Паралельно з роботою вчителя Стельмах працює і як збирач народнопісенних скарбів; пізніше (після Великої Вітчизняної війни) він деякий час вдосконалював професійні навики фольклориста на посаді наукового співробітника в Інституті фольклору та етнографії АН УРСР.
Перша збірка поезій "Добрий ранок" виходить під редакцією А. Малишка 1941 року.
Перебуваючи у лавах Радянської Армії, М. Стельмах зустрів Велику Вітчизняну війну. У 1941р. отримав важке поранення в голову і спину. Після тривалого лікування — знову на фронті. Списаний медкомісією зі служби в артилерійській частині, працює спеціальним кореспондентом газети "За честь Батьківщини" (Перший Український фронт). Залікувавши друге важке поранення (липень 1944р.), він повертається до лав захисників Вітчизни і закінчує війну на німецькій землі.
Українська філософська традиція (правда, на вульгарному, «низькому» рівні) була представлена в творчості т.зв. мандрівних дяків. Останні з’являються як результат «перевиробництва» інтелектуальних кадрів, що стало можливим завдячуючи існуванню Києво-Могилянської академії та її філій.
Мандрівні дяки, здебільшого, мали певний рівень філософських знань. Й водночас добре знали реальне життя простолюду, його духовний світ. Вони творили власну специфічну культуру, яка поєднувала народну творчість зі шкільною вченістю. Мандрівні дяки в своїй писаннях виражали риси української ментальності, зокрема прагнення до волі, намагання втекти від реалій світу, власне, тих рис, що були притаманні козацтву. До таких мандрівних дяків, наприклад, можна віднести згадуваного Климентія Зіновіїва.