Письменник дає яскраве уявлення про тяжку долю західноукраїнського селянства і про причини національної трагедії — переселення до Канади.
У центрі уваги твору — доля сім'ї Івана Дідуха. В образі Івана Дідуха втілені доля, думки й переживання тисяч і тисяч західноукраїнських трударів, що стали добровільними вигнанцями з рідного краю. Стефаник показує безвихідне становище трудівників, коли розповідає про людину, яка не тільки надривається, а просто мордується, щоб зробити піскуватий горб родючим.
Ціле життя поклав Іван на обробіток цього пагорба. Не раз, коли тяг "снопи з поля або гній у поле, то однаково і на коні і на Івані жили виступали". І хоч пісний грунт приносив родині не стільки прибутки, скільки клопіт, але без землі Іван не мислив свого існування: "Тільки його виджу, та й виджу, та й умирати буду, та й буду його видати. Все забуду, а його не забуду".
Символом страждання та безнадії стояв на землі камінь, який став пізніше хрестом по всій родині. Іван Дідух прощається з сусідами і виїздить з сім'єю до Канади, де має будувати нове життя. Але він, як перед смертю, прощається з усіма родичами, з селом. На пагорбі "хресток камінний поклав" собі, як покійникові. Від'їзд до Канади асоціюється в нього зі смертю. Іван благає людей мати собі той хрест за пам'ятник по його родині і, плачучи, просить не минати його, коли кропитимуть інші хрести свяченою водою. За це присягав довіку Бога за своє село молити.
Камінний хрест став символом тяжкої селянської долі, символом біди та безнадії трударя. Для Івана хрест ототожнювався з тяжким хрестом, який він покірно ніс усе життя, — хрестом виснажливої праці. Ґазда любив свою землю, отой горб, на якому минули кращі роки життя, який був надією на майбутнє, який, зневірившись, проклинав. Хрест у найтяжчі хвилини рятував від самогубства, приносив душевний спокій.
Виїжджаючи у невідомість, прощаючись з рідною землею, Іван востаннє вдивляється у хрест: "Видиш, стара, наш хрестик? Тає є відбито і твоє намено. Не біси, є і моє, і твоє..."
Новела "Камінний хрест" — літературний пам'ятник працьовитості й патріотизму нашого народу. О. Кобилянська відзначила: "Страшно сильно пишете Ви. Так, якби
витесували потужною рукою пам'ятник для свого народу".
Новела "Камінний хрест" — яскравий прояв Геніальності письменника, його творчість належить до кращих здобутків вітчизняного художнього слова, є однією з найкоштовніших перлин у світовій літературно-мистецькій скарбниці.
У центрі уваги твору — доля сім'ї Івана Дідуха. В образі Івана Дідуха втілені доля, думки й переживання тисяч і тисяч західноукраїнських трударів, що стали добровільними вигнанцями з рідного краю. Стефаник показує безвихідне становище трудівників, коли розповідає про людину, яка не тільки надривається, а просто мордується, щоб зробити піскуватий горб родючим.
Ціле життя поклав Іван на обробіток цього пагорба. Не раз, коли тяг "снопи з поля або гній у поле, то однаково і на коні і на Івані жили виступали". І хоч пісний грунт приносив родині не стільки прибутки, скільки клопіт, але без землі Іван не мислив свого існування: "Тільки його виджу, та й виджу, та й умирати буду, та й буду його видати. Все забуду, а його не забуду".
Символом страждання та безнадії стояв на землі камінь, який став пізніше хрестом по всій родині. Іван Дідух прощається з сусідами і виїздить з сім'єю до Канади, де має будувати нове життя. Але він, як перед смертю, прощається з усіма родичами, з селом. На пагорбі "хресток камінний поклав" собі, як покійникові. Від'їзд до Канади асоціюється в нього зі смертю. Іван благає людей мати собі той хрест за пам'ятник по його родині і, плачучи, просить не минати його, коли кропитимуть інші хрести свяченою водою. За це присягав довіку Бога за своє село молити.
Камінний хрест став символом тяжкої селянської долі, символом біди та безнадії трударя. Для Івана хрест ототожнювався з тяжким хрестом, який він покірно ніс усе життя, — хрестом виснажливої праці. Ґазда любив свою землю, отой горб, на якому минули кращі роки життя, який був надією на майбутнє, який, зневірившись, проклинав. Хрест у найтяжчі хвилини рятував від самогубства, приносив душевний спокій.
Виїжджаючи у невідомість, прощаючись з рідною землею, Іван востаннє вдивляється у хрест: "Видиш, стара, наш хрестик? Тає є відбито і твоє намено. Не біси, є і моє, і твоє..."
Новела "Камінний хрест" — літературний пам'ятник працьовитості й патріотизму нашого народу. О. Кобилянська відзначила: "Страшно сильно пишете Ви. Так, якби
витесували потужною рукою пам'ятник для свого народу".
Новела "Камінний хрест" — яскравий прояв Геніальності письменника, його творчість належить до кращих здобутків вітчизняного художнього слова, є однією з найкоштовніших перлин у світовій літературно-мистецькій скарбниці.
Епітети: рідна мати моя, дорогу далеку, рушник вишиваний, росяниста доріжка, зелені луги, солов'ні гаї, незрадлива материнська ласкава усмішка, засмучені очі хороші твої, вірна любов.
Метафори: цвіте росяниста доріжка, і зелені луги, й солов'їні гаї, і твоя незрадлива материнська ласкава усмішка і засмучені очі хороші твої. І на тім рушнику оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
Порівняння: простелю, наче долю.
Символ: рушник - доля.
Римування: перехресне.
Віршовий розмір: чотиристопний анапест.