Українська пісня... Вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією.
З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. Михайло Стельмах писав, що пісня супроводжує українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя.
Ми знаємо так докладно античну історію, історію Римської держави, бо її оспівали славетні поети — Гомер, Овідій, Вергілій. Наша ж історія, як сказала Ліна Костенко у романі "Маруся Чурай", написана "плугом, шаблею, мечем, піснями". Так, і піснями. А нашими Гомерами були народні співці — кобзарі. До нас дійшли імена найталановитіших із них. Це Остап Вересай, Федір Кушнерик, Євген Мовчан...
У давніх народних піснях відбилась відвага, волелюбність захисників народу, любов до рідної землі. Народна пам'ять зберегла імена деяких авторів давніх народних пісень. Найталановитіші з них — полтавчанка Маруся Чурай, козак Семен Климовський.
Плине час. Народжуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. Але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких — пісня. Сучасні українці не втратили любові до народної пісні, вона живе в кожному домі.
У моїй сім'ї люблять і поважають народну пісню. Я чула їх змалку від бабусі, мами. Пісня згуртовує людей, очищає їхні душі, робить життя більш осмисленим, радіснішим і красивим. Наша пісня буде жити вічно.
Є правдавні скарби, які намертво лежать у землі. Але є і живі скарби, що передаються з покоління в покоління, чаруючи людську душу. До таких скарбів належить і лірична пісня. Україну не можна уявити без пісні. Скільки вона має чудових перлин-пісень - багатих, цікавих за змістом і мистецькою формою. Ось одна з них - "Віє вітер на долину". Глибоким смутком пройнята ця лірична пісня. У ній ідеться про дівчину, яка вийшла заміж у чужий край. Але "з'ізджається рід до роду на любу розмову". Брат запитує свою сестру, як їй живеться. Ти, сестро, небого, Чи привикла там жити, Де ворогів много? І лине сумна оповідь сестри, яка живе "поміж ворогами", "як у полі криниченька". Нелегке це життя, безрадісне, бо ... хто іде, а хто їде - Водиці нап'ється, А із мене, нещасної, Хто хоче сміється Згадує вона вогник рідної хати і батьківський поріг, батька й матір, радіного брата. І дівчина доходить висновку, що немає "роду рідного, як брат сестриці" і кращих "над отця та неньку". Але така вже доля всіх дівчат: ставши дорослими, вони виходять заміж, і, за звичаєм, залишають рідну домівку. Ой роде ж, мій роде, Ой роде ж мій милий, Розійшлися по Вкраїні, Як туманець синій Та, на жаль, не всім щастить у подружньому житті. Часто-густо молоді жінки стикаються із непорозумінням, грубістю свекора й свекрухи, інших членів родини чоловіка. Тому й "ворогів много", як співається у цій зворушливій, сумній пісні. І єдине, що зігріває молоду жінку, - це згадки про свою колишню родину та сподівання на взаєморозуміння з чоловіком, бо ж "нема в світі вірнішого та над дружиноньку". Адже тепер тільки він може захистити її від лихослів'я та знущань. Чарівна, але водночас сумна, ця пісня давно стала улюбленою і полонить душу й серце багатьох поколоінь людей
З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. Михайло Стельмах писав, що пісня супроводжує українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя.
Ми знаємо так докладно античну історію, історію Римської держави, бо її оспівали славетні поети — Гомер, Овідій, Вергілій. Наша ж історія, як сказала Ліна Костенко у романі "Маруся Чурай", написана "плугом, шаблею, мечем, піснями". Так, і піснями. А нашими Гомерами були народні співці — кобзарі. До нас дійшли імена найталановитіших із них. Це Остап Вересай, Федір Кушнерик, Євген Мовчан...
У давніх народних піснях відбилась відвага, волелюбність захисників народу, любов до рідної землі. Народна пам'ять зберегла імена деяких авторів давніх народних пісень. Найталановитіші з них — полтавчанка Маруся Чурай, козак Семен Климовський.
Плине час. Народжуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. Але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких — пісня. Сучасні українці не втратили любові до народної пісні, вона живе в кожному домі.
У моїй сім'ї люблять і поважають народну пісню. Я чула їх змалку від бабусі, мами. Пісня згуртовує людей, очищає їхні душі, робить життя більш осмисленим, радіснішим і красивим. Наша пісня буде жити вічно.
Ти, сестро, небого, Чи привикла там жити, Де ворогів много?
І лине сумна оповідь сестри, яка живе "поміж ворогами", "як у полі криниченька". Нелегке це життя, безрадісне, бо
... хто іде, а хто їде - Водиці нап'ється, А із мене, нещасної, Хто хоче сміється
Згадує вона вогник рідної хати і батьківський поріг, батька й матір, радіного брата. І дівчина доходить висновку, що немає "роду рідного, як брат сестриці" і кращих "над отця та неньку". Але така вже доля всіх дівчат: ставши дорослими, вони виходять заміж, і, за звичаєм, залишають рідну домівку.
Ой роде ж, мій роде, Ой роде ж мій милий, Розійшлися по Вкраїні, Як туманець синій Та, на жаль, не всім щастить у подружньому житті. Часто-густо молоді жінки стикаються із непорозумінням, грубістю свекора й свекрухи, інших членів родини чоловіка. Тому й "ворогів много", як співається у цій зворушливій, сумній пісні. І єдине, що зігріває молоду жінку, - це згадки про свою колишню родину та сподівання на взаєморозуміння з чоловіком, бо ж "нема в світі вірнішого та над дружиноньку". Адже тепер тільки він може захистити її від лихослів'я та знущань. Чарівна, але водночас сумна, ця пісня давно стала улюбленою і полонить душу й серце багатьох поколоінь людей