Для того, щоб зрозуміти чи дійсно Тугар Вовк по-різному відзивається про князя перед тухольцями і перед дочкою, спершу знайдемо в тексті цитати, що підтверджують це:
перед тухольцями на громадській раді Тугар Вовк каже, що його прислав "— Мій і ваш пан, князь Данило Романович".
Мирославі, коли вони їдуть в монгольський табір каже: "Може, їхати до Галича, до князя, котрому я наприкрився і котрий рад був мене позбутися? О, хитра се штука, той князь! Використати силу чоловіка, виссати його, мов спілу вишню, а кістку кинути геть — на те він якраз. І який рад був він, коли я попросив у нього даровизни землі в Тухольщині! "Іди,— сказав мені,— нехай лишень тут не бачу тебе! Йди і угризайся з тими смердами за нужденну межу, лиш сюди не вертай!"
Думаю, що перед тухольцями Тугар хотів продемонструвати, що він не якийсь заблуда, а поважний чоловік, якому князь за вірну і тяжку службу дарував ці землі. А воля князя має бути законом для тухольців.
Але перед дочкою, яка була для нього єдиною найріднішою людиною, Тугару Вовку не потрібно було прикидатися. Він розуміє, що князь його не поважає і не довіряє. Нічого Тугар Вовк за довгі роки служби у князя не заслужив. Що Тугар сам змушений ви хоч якісь землі. Що даруючи йому тухольські землі, князь радий був спекатися Тугара Вовка з свого оточення.
образ михайлика розкривається різними засобами: тут використовується і самохарактеристика і розповідь інших про вчинки михайлика, про ставлення до нього батьків, дядька себастіяна тощо. михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда дем’яна, любимої ним бабусі, михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші… світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята, михайлик — талановитий хлопець. ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. спочатку михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. а потім і сам заходів написати п’єсу. гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика, у михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. стельмахів михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила. подорослівши, михайлик (чия мрія стати письменником таки збулася) мав підстави сказати про пору власного дитинства, як про «по-своєму прекрасний час». передусім тому, що попри тяжкі нестатки звідав він і радість спілкування з людською дорогою і красою, вбираючи в свою душу отой самий лад хліборобського життя, хай і порушений гострими соціальними катаклізмами.
Відповідь:
Для того, щоб зрозуміти чи дійсно Тугар Вовк по-різному відзивається про князя перед тухольцями і перед дочкою, спершу знайдемо в тексті цитати, що підтверджують це:
перед тухольцями на громадській раді Тугар Вовк каже, що його прислав "— Мій і ваш пан, князь Данило Романович".
Мирославі, коли вони їдуть в монгольський табір каже: "Може, їхати до Галича, до князя, котрому я наприкрився і котрий рад був мене позбутися? О, хитра се штука, той князь! Використати силу чоловіка, виссати його, мов спілу вишню, а кістку кинути геть — на те він якраз. І який рад був він, коли я попросив у нього даровизни землі в Тухольщині! "Іди,— сказав мені,— нехай лишень тут не бачу тебе! Йди і угризайся з тими смердами за нужденну межу, лиш сюди не вертай!"
Думаю, що перед тухольцями Тугар хотів продемонструвати, що він не якийсь заблуда, а поважний чоловік, якому князь за вірну і тяжку службу дарував ці землі. А воля князя має бути законом для тухольців.
Але перед дочкою, яка була для нього єдиною найріднішою людиною, Тугару Вовку не потрібно було прикидатися. Він розуміє, що князь його не поважає і не довіряє. Нічого Тугар Вовк за довгі роки служби у князя не заслужив. Що Тугар сам змушений ви хоч якісь землі. Що даруючи йому тухольські землі, князь радий був спекатися Тугара Вовка з свого оточення.
Пояснення:
образ михайлика розкривається різними засобами: тут використовується і самохарактеристика і розповідь інших про вчинки михайлика, про ставлення до нього батьків, дядька себастіяна тощо. михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда дем’яна, любимої ним бабусі, михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші… світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята, михайлик — талановитий хлопець. ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. спочатку михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. а потім і сам заходів написати п’єсу. гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика, у михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. стельмахів михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила. подорослівши, михайлик (чия мрія стати письменником таки збулася) мав підстави сказати про пору власного дитинства, як про «по-своєму прекрасний час». передусім тому, що попри тяжкі нестатки звідав він і радість спілкування з людською дорогою і красою, вбираючи в свою душу отой самий лад хліборобського життя, хай і порушений гострими соціальними катаклізмами.
джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua