У великому місті на Івана Силу – парубійка з гірського села – чекає багато карколомних пригод, випробувань і небезпек, а ще – зустрічі з вірними друзями та, звичайно, справжнє кохання. Незвичайна сила, працьовитість і добре серце ведуть його від перемоги до перемоги: від вантажника на вокзалі – до чемпіона республіки, від циркового силача у цирку пані Бухенбах – до найдужчої людини світу." Це весела, захоплююча, сповнена пригод розповідь про простого хлопця із закарпатського села Білки, який, завдяки надзвичайній фізичній силі, а також силі духу і доброті, здобув собі славу найсильнішої людини світу, перемагав найвидатніших богатирів, разом із мандрівним цирком побував у багатьох країнах світу. Розповідь базується на реальній біографії українського силача Івана Фірцака, ім’я якого повертається з небуття. Одним зі сучасних натхненників цієї історії для юних читачів є Василь Вірастюк, тому в книжці ви знайдете його передмову. Пригодницька повість відомого дитячого письменника Олександра Гавроша розповідає про яскраві пригоди перевершеного гірського силача Івана Сили. Прототипом головного героя повісті став легендарний закарпатський богатир Іван Фірцак, який виборов звання чемпіона Чехословаччини та Європи з кількох видів спорту і об’їздив півсвіту, виступаючи в цирку, де здобув чимало яскравих перемог. 2013 року на основі цієї повісті було знято перший в третьому тисячолітті український дитячий фільм «ІВАН СИЛА». «Іван Сила» – це кіноісторія про циркового атлета Івана Фірцака, що заснована на реальних подіях. Прототип героя жив на початку ХХ століття, був вихідцем із Закарпаття, і прославився на всю Європу. В очікуванні диска з фільмом та спеціальним додатком від письменника, ми розпитали Олександра Гавроша про враження від зйомок та фільму, а також про подальше книжкове життя історії про Івана Силу/ У 2013-му в український прокат вийшов фільм режисера Віктора Андрієнка«Іван Сила», знятий за повістю Олександра Гавроша«Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу».
1. "Було се 1241 року. Весна стояла в тухольських горах"
2. "Се новий тухольський боярин, Тугар Вовк, справляв великі лови на грубу звірину"
3. "бо недавно князь Данило дарував йому в Тухольщині величезні полонини"
4. "Лови на грубого звіра — то не забавка, то боротьба тяжка, не раз кровава, не раз на життя і смерть".
5. Мирослава
6. якщо питання в тому, чий портрет, то Тугара Вовка, якщо яке продовження портрету, то "... бо Тугар Вовк був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим, чорним волоссям.."
7. Плай - це стежка в горах.
8. Тугар Вовк "... з усього розмаху цюкнув його згори в голову, аж череп розколовся надвоє, мов розбита тиква. Бризнув кровавий мозок на боярина, і тихо, без рику повалився звір додолу"
9. "...дурна звірюка той медвідь, самотою держиться". Це слова Максима Беркути до Тугара Вовка.
10. Медвідник - це "простий, на оба боки острий меч... "
11. "Страшенно скрикнула нещаслива жертва; захрустіли кості під медведячими зубами... Дрож пройшла у всіх по тілі на той вид: бояри стали, мов укопані. Тільки Максим спокійно наложив стрілу на свій роговий лук, підійшов два кроки ближче до медведя і, прицілившися одну хвилину, пустив йому стрілу просто в серце. Мов ножем перетятий, урвався рик звіра, і він повалився трупом на землю. Не ревіли роги, не лунали веселі оклики по тій новій побіді. Бояри, покинувши свої становища, збіглися на місце нещастя"
12. Мирослава відстала від усіх мисливців, видряпалася на кам"яну брилу і через кладку хотіла перейти на іншу скелю. Але кладка була із струхлявілої смереки і зломилася під вагою Мирослави. Вона упала поряд з лігвищем ведмедиці з ведмежатами.
13. Врятував Миролаву від ведмедиці Максим Беркут.
14. Смерди - це селянин у часи стародавньої Русі, який входив у селянську общину і сплачував данину феодалові. У складі челяді вотчинного господарства основною робочою силою були не раби, а частина вільних общинників, що попала у феодальну залежність, — смерди.
15. "Стародавнє село Тухля — се була велика гірська оселя з двома чи трьома чималими присілками, всього коло півтора тисячі душ"
16. Село було недоступне для ворога, тому що було розміщене між високими неприступними скелями. "Високі, стрімкі береги тухольської кітловини покриті були темним смерековим лісом, що надавав самій долині іюзір ще більшого заглиблення і якоїсь пустинної тиші та відрубності від усього світу. Так, справді, се була величезна гірська криївка, з усіх боків тільки з великим трудом доступна.., тільки дякуючи тій своїй неприступності, вони змогли довше, ніж подільські села, охоронити своє свобідне, староруське громадське життя, яке деінде силувалися чимраз більше підірвати горді, війнами збагачені бояри.."
Відповідь:
1. "Було се 1241 року. Весна стояла в тухольських горах"
2. "Се новий тухольський боярин, Тугар Вовк, справляв великі лови на грубу звірину"
3. "бо недавно князь Данило дарував йому в Тухольщині величезні полонини"
4. "Лови на грубого звіра — то не забавка, то боротьба тяжка, не раз кровава, не раз на життя і смерть".
5. Мирослава
6. якщо питання в тому, чий портрет, то Тугара Вовка, якщо яке продовження портрету, то "... бо Тугар Вовк був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим, чорним волоссям.."
7. Плай - це стежка в горах.
8. Тугар Вовк "... з усього розмаху цюкнув його згори в голову, аж череп розколовся надвоє, мов розбита тиква. Бризнув кровавий мозок на боярина, і тихо, без рику повалився звір додолу"
9. "...дурна звірюка той медвідь, самотою держиться". Це слова Максима Беркути до Тугара Вовка.
10. Медвідник - це "простий, на оба боки острий меч... "
11. "Страшенно скрикнула нещаслива жертва; захрустіли кості під медведячими зубами... Дрож пройшла у всіх по тілі на той вид: бояри стали, мов укопані. Тільки Максим спокійно наложив стрілу на свій роговий лук, підійшов два кроки ближче до медведя і, прицілившися одну хвилину, пустив йому стрілу просто в серце. Мов ножем перетятий, урвався рик звіра, і він повалився трупом на землю. Не ревіли роги, не лунали веселі оклики по тій новій побіді. Бояри, покинувши свої становища, збіглися на місце нещастя"
12. Мирослава відстала від усіх мисливців, видряпалася на кам"яну брилу і через кладку хотіла перейти на іншу скелю. Але кладка була із струхлявілої смереки і зломилася під вагою Мирослави. Вона упала поряд з лігвищем ведмедиці з ведмежатами.
13. Врятував Миролаву від ведмедиці Максим Беркут.
14. Смерди - це селянин у часи стародавньої Русі, який входив у селянську общину і сплачував данину феодалові. У складі челяді вотчинного господарства основною робочою силою були не раби, а частина вільних общинників, що попала у феодальну залежність, — смерди.
15. "Стародавнє село Тухля — се була велика гірська оселя з двома чи трьома чималими присілками, всього коло півтора тисячі душ"
16. Село було недоступне для ворога, тому що було розміщене між високими неприступними скелями. "Високі, стрімкі береги тухольської кітловини покриті були темним смерековим лісом, що надавав самій долині іюзір ще більшого заглиблення і якоїсь пустинної тиші та відрубності від усього світу. Так, справді, се була величезна гірська криївка, з усіх боків тільки з великим трудом доступна.., тільки дякуючи тій своїй неприступності, вони змогли довше, ніж подільські села, охоронити своє свобідне, староруське громадське життя, яке деінде силувалися чимраз більше підірвати горді, війнами збагачені бояри.."
Пояснення: